— А що він такого розповідав? — спитав Альберді, аби виграти час. Проте в його голосі бриніла прихована тривога.
— Ну… Адже ви, ваша велебність, самі краще знаєте!.. — пролунав інший чоловічий голос. — Ви ж, панотче, самі возили Ігнасіо до сеньйора полковника і чули, що й як було… Про ту душу!..
— Ви, святий отче, не гнівайтесь, що ми питаємо… — втрутилася літня жінка, що стояла поблизу. — Ми тільки хочемо знати, як усе було…
— Чи правда, що в тому інституті душі людські ув"язнені в клітки?.. Що вони б"ються, як птахи, і благають живих про рятунок?..
— Людина не може ні дня, ні години жити спокійно, поки ці диявольські сили чинять такі страшні безчинства…
— Хіба не гріх із цим миритися?!..
— А правда, панотче, що душа того, кого вийняли з могили, надаремне благає змилостивитися над нею?..
Запитання сипалися одне за одним. Гомін дедалі дужчав.
Альберді мінився на обличчі, хвилюючись більше й більше.
На щастя, а може, й на нещастя, ініціативу перехопив молодий метис, той, що поставив Альберді перше запитання. Він стрибнув на багажник і загукав на все горло:
— Тихо!!! Годі базікати! Дайте панотцеві говорити!
Натовп замовк.
— Панотець нам скаже! — повів далі метис. — Панотець ніколи не кривить душею! Адже ви знаєте!
Альберді дивився на нього очима, сповненими напруги і хвилювання. Щоки його палали.
— Не знаю, чи зрозумієте ви те, що я скажу, — нарешті промовив Альберді. — Досі людська душа після смерті перебувала тільки в руці божій… Ви питаєте, що діється в інституті Бурта? Я не збираюсь нічого від вас таїти! Там зроблено дивовижне. Те, чого ніколи ще не траплялося на світі. Справді, там зуміли зберегти душу людини, щоб вона могла спілкуватися з живими людьми, хоч тіло її померло і стало прахом…
Натовпом прокотився схвильований гомін. Катерина вчепилася пальцями в мою руку.
— Однак це зроблено не з допомогою сатани, а винахідливістю людського розуму, — вів далі Альберді, поволі опановуючи себе. — Просто люди дедалі краще пізнають таємниці, котрі досі вважалися таємницями бога. Я не хочу цим сказати, що вони чинять це наперекір божій волі. Незбагненні шляхи провидіння!.. Не нам втручатися в ці справи. Ні!..
— Ви чуєте, люди, що говорить панотець?! Усе це чистісінька правда! — вигукнула якась жінка.
— Замордували чоловіка, а душу його в клітці тримають! — заверещала інша.
— А тепер сина його хочуть замордувати! Ігнасіо казав… Він там!
ebooksa