— Облиште! — не дала вона мені договорити. — Це ж могла бути психічна хвороба! Прихована, давня хвороба! Адже в нього була якась пухлина в мозку… Хіба в такому стані людина свідома своїх вчинків?!
— Саме це ми й спробуємо довести. Проте завдання наше нелегке. Щоправда, в нотаріальних документах зберігається історія хвороби й лікування, але Коста каже, що там немає ніяких підтверджень того, ніби Браго страждав на психічний розлад. Принаймні коли складав заповіт. Я не знаю також, чи вдасться нам довести, що це бувало з ним раніше. Спробуйте знайти свідків. Невже він напідпитку не вчиняв бешкетів?
Я дістав із шухляди ще один порошок і проковтнув його.
Сеньйора де Ліма замислено втупилася в підлогу.
— Це був лихий, самозакоханий чоловік, — сказала вона тихим, погаслим голосом. — Щоб знущатися з жінки, не треба вчиняти бешкетів. Не треба бити. Часом годі… мовчати. Бувало, говориш до нього, плачеш, кричиш… А він — ні пари з уст. Тільки дивиться… А то навіть і не гляне. До того ж нестатки… Жахливі житлові умови. Чи знаєте ви, що за шість років нашого подружнього життя він не пропрацював і року? Ніде не міг нагріти місця! Мій батько тричі влаштовував його на роботу. Добре оплачувану! Але він щоразу її кидав! Якось навіть через тиждень! Він не хотів працювати. Тільки клацав ночами на машинці… Вдень спав або десь тинявся… А потім і писати майже покинув, бо продав машинку. На горілку… А від руки писав неохоче. Зрештою, ніхто й не вчитав би його шкрябанини. А чи знаєте ви, що значить мешкати в одній кімнаті і слухати, як хтось клацає ночами? Голова тріщить!
Машинально слухаючи її звіряння, я забув на мить про біль у голові. Тепер голова заболіла ще дужче. Я сперся на стіл і затулив рукою очі. Наче трохи полегшало.
— І нарешті зник… — тим часом вела далі сеньйора де Ліма. — Одного чудового дня! Навіть не сказав, що йде… Маріо було тоді п"ять років. Я повернулася до батьків. А потім…
— Справу про розлучення порушили ви?
— А що ж мені лишалося робити? Я мусила подумати про майбутнє дитини.
— Одначе Браго хотів забрати у вас сина.
— Так. Але суд не відсудив йому Маріо. Хіба це не найкращий доказ того, що вже тоді Хосе був не при повному розумі?
. — На жаль, ні. В ухвалі суду нічого про це не сказано. Там ідеться про алкоголізм і майновий стан.
Біль, здавалося, поволі вщухав. Якби ще скупатися у ванній…
— Мій теперішній чоловік став для Маріо справжнім батьком. Тільки він… — знов почала сеньйора де Ліма. — А Хосе виявився нікчемою навіть після смерті. Як непорядно вчинив він з оцим заповітом.
— То він справді не залишив вам ніяких рукописів?
Сеньйора де Ліма обурено глянула на мене.
— Невже ви гадаєте, що зараз, коли його книжки й п"єси йдуть нарозхват, я чекала б?!. Яка підступність з його боку! Забрати все, а потім написати в заповіті: те, що належить мені, стає власністю Маріо… Ошукати рідну дитину!
— Він заповів своєму синові також усі свої твори, видрукувані до його смерті, і, здається, п"єсу, поставлену в якомусь театрі.
— Сеньйоре адвокате! Адже його п"єс за життя ніхто не хотів ставити. Однісіньке видання «Сірого полум"я» критика рознесла вщент. Ну й кілька оповідань, які він продав за копійки журналам, — от і все.
— Сьогодні ці твори також піднялися в ціні. А втім, якби ви погодилися…
ebooksa