- Ну, ти й видав мені інформацію. - Кларнес задумливо м’яв підборіддя. - Це зовсім міняє хід справи і взагалі...
ситуацію з привидом.
- Нічого це не міняє! - роздратовано вигукнув Джо. - Едгар і мертвий залишається автором винаходу!
- Але ж він уже не зможе довести своє авторство. - Кларнес все ще м’яв підборіддя. - А документів чи свідків,
що саме він винайшов привид, так будемо говорити, немає.
- Але ж ми з тобою знаємо, що це його винахід! Його! - почав уже сердитись Джо. - До речі, де зараз годинник з
вілли “Двох щасливців”?
- Обоє щасливці уже на тому світі, - замислено повторив Кларнес і, певно, забувши в ту мить про Джо,
механічно вимкнув екран.
IV
Наступного ранку Джордж Лі збирався було відвідати патентне бюро, щоб за всіма правилами зареєструвати
голографічний винахід покійного інженера Едгара Стівенса й оформити (посмертно) його авторство, як негадано
прийшла відеограма про смерть батька.
Хоча Джо вже давно готував себе до сумної звістки, та все ж сталося те негадано. Старому було вже за
вісімдесят, і останні десять років по смерті дружини Чарлз Лі жив самотньо на своїй фермі неподалік Міста -
вирощував кукурудзу та сою, які за контрактом (як і сотні інших фермерів округи) постачав фірмі по
виготовленню комбікормів для вирощування курчат-бройлерів.
Ферма старого Лі була маленька, до того ж занехаяна (після смерті дружини в старого опустилися руки) і майже
не приносила прибутку. А в останнє десятиріччя свого життя старий взагалі махнув рукою на ферму, ледве зводячи
кінці з кінцями, і повністю потрапив у залежність від фірми по виготовленню комбікормів. Єдиною його утіхою і