- Це безнадійно. Ти, друже, надто наївний! Ніби тільки сьогодні з’явився на білому світі.
- Але ж це торговці смертю! Я розпочну проти них справу.
Кларнес хотів було позіхнути, та в останню мить стримався.
- І тобі не раджу. Ти лише витратиш море часу, зіпсуєш собі нерви, репутацію, а можливо, й життя. Або зіпсуєш
його, або, буду з тобою відвертим, і зовсім втратиш його. Торгівля, бодай і смертями, є торгівля. Бізнес. А проти
бізнесу і ми, і наші закони - безсилі. Бізнес у нас священний, недоторканний і всемогутній. Торгувати в нашій
країні нічим не забороняється. Зрештою, не забувай, що в нашій країні існує асоціація, мета якої - схвалювати
самогубства і реабілізувати їх в очах громадськості.
- Чув про цю жахливу організацію, - буркнув Джо.
- Затям: асоціація всемогутня, і зв’язуватися з нею я тобі не раджу. Тих, хто занадто заважає їм, вона просто
прибирає з дороги. Такий закон бізнесу.
- Доведеться перекваліфіковуватись, - після тривалої мовчанки озвався Джо. - Який смисл займатися слідством в
країні, де за окреме убивство переслідують законом, а в тіні цього закону цілі асоціації торгують життям своїх
ближніх. І це вже називається не злочин* ством, а бізнесом. Криваве гендлярство!
- Гроші не пахнуть, ти забув про цей вислів одного, здається, давньоримського імператора.
- Ні, не забув. Але... але з мене досить. Ситий по зав’язку грою в Дюпена!
Джо хотів було вимкнути екран, та інспектор його зупинив.
- Стривай, - щось узяв зі столу. - Ти знаєш, я таки дістав фотографію Едгара Стівенса, винахідника привиду.
- Ат, яке це тепер має значення, - відмахнувся Джо. - А втім... покажи, подивлюся, який у Дженні був чоловік.
- Чому - був? Він і зараз є, тільки десь переховується.