Гра янгола

– Ні, до цього я додумалася сама.

Я опустив руки перед неуникною очевидністю.

– Ну, гаразд. Я визнаю, що відчуваю певну тривогу.

– Не прикидайтеся. Ви помираєте від страху. Зізнайтеся щиро.

– Не варто перебільшувати. Я справді маю деякі сумніви щодо мого видавця, але досвід, який я вже маю у своїй професії, мені підказує, що в поведінці Кореллі немає нічого незрозумілого. Наскільки мені відомо, Кореллі – бездоганний кабальєро, і наші професійні взаємини будуть плідними й вигідними для обох сторін.

– Тому ви й стаєте блідий як смерть щоразу, коли десь натрапляєте на його ім’я або фотографію?

Я зітхнув, неспроможний сперечатися з нею далі.

– Що ти хочеш почути від мене, Ізабелло?

– Що ви більше не буде працювати на нього.

– Я не можу цього зробити.

– Чому? Ви не можете повернути йому гроші й послати його під три чорти?

– Це не так просто.

– Чому не так просто? Ви в чомусь заплуталися?

– Боюся, що так.

– І в чому саме?

– Ось це я й намагаюся тепер з’ясувати. У всякому разі, лише я причетний до цієї історії, і лише мені її розгадувати. Ти не маєш до неї ніякого стосунку, і тобі нема чого турбуватися.

Ізабелла подивилася на мене, на мить заспокоєна, але не переконана.

– Ви не людина, а катастрофа в образі людини, ви розумієте?

– Намагаюся звикнути до цієї думки.

– Якщо хочете, щоб я залишилася, правила в цьому домі мають змінитися.