Гра янгола

Я понюхав бульйон. Запах був гарний, але не хотілося показувати себе надто слухняним.

– Пахне якось дивно, – сказав я. – Що в ньому?

– Він пахне курятиною, бо я зварила в ньому курку, додала сіль і трохи хересу. Пийте.

Я відпив ковток і повернув їй чашку. Ізабелла заперечливо похитала головою.

– Усю.

Я зітхнув і зробив іще один ковток. Він був смачний, хоча мені й не хотілося це визнавати.

– Як минув день? – запитала Ізабелла.

– Він мав свої моменти. А що там у тебе?

– Перед вами нова зірка книгарні «Семпере та син».

– Чудово.

– До п’ятої години я встигла продати два примірники «Портрета Доріана Грея» й повне зібрання творів Лампедузи вельми шляхетному кабальєро з Мадрида, який дав мені чайові. Не робіть такого обличчя, чайові я також укинула до шухляди.

– А Семпере-син, що він сказав?

– Він майже не розтуляв рота. Поводився так, наче він опудало, а не людина. Прикидався, що не дивиться на мене, але пильно стежив за кожним моїм рухом. Я не можу тепер сісти, так він натер мені гепу своїм поглядом, а він не відривав його від неї щоразу, коли я вилазила на драбину, щоб дістати книжку з полиці. Задоволені?

Я усміхнувся й кивнув головою

– Дякую, Ізабелло.

Вона пильно подивилася мені у вічі.

– Скажіть це ще раз.

– Дякую, Ізабелло. Від усього серця.

Вона почервоніла й відвела погляд. Якусь мить ми сиділи в безтурботній мовчанці, утішаючись тим відчуттям товариськості, яке іноді не потребує слів. Я випив весь бульйон, хоча не розлив жодної краплі, і показав їй порожню чашку. Вона кивнула головою.

– Ви ходили побачитися з нею, правда ж? З тією жінкою, Крістіною, – сказала Ізабелла, уникаючи мого погляду.