Я заплющив очі й уявив собі, як він їде вулицями міста, безлюдними й залитими водою. Я уявив собі, як він сидить на задньому сидінні свого автомобіля, за спиною в шофера, і його золотаві очі блищать у темряві, а срібний янгол на носі в «роллс-ройса» відкриває шлях машині крізь бурю. Я уявив його нерухомим, як статуя, без дихання й без усмішки, без будь-якого виразу, а потім, слухаючи, як потріскують у каміні дрова й лопотять краплі дощу по вікнах, я заснув із револьвером у руках і з переконаністю, що на побачення він не прийде.
Незабаром після півночі я розплющив очі. Вогонь у каміні майже погас, і галерея була занурена у хвилясту сутінь, яку відкидали сині вогники, що стрибали над останніми жаринами. Дощ не вщухав. Теплий револьвер досі був затиснутий у моїх пальцях. Я завмер на кілька секунд, не наважуючись навіть кліпнути віями. Відчув, що хтось стоїть за дверима, іще до того, як почув стукіт.
Я розгорнув ковдру й напружив слух. Знову почув ті звуки. Хтось стукав у двері суглобами пальців. Я підвівся з револьвером у руці й вийшов у коридор. Знову стукіт у двері. Я ступив кілька кроків у тому напрямку й зупинився. Уявив собі, як він стоїть і всміхається на сходовому майданчику, а янгол на лацкані блищить у темряві. Я міцніше стиснув у руках револьвер. Знову чиясь рука постукала у двері. Я хотів визирнути у вічко, але не наважувався. Стояв там нерухомо, майже не дихаючи, спрямувавши дуло револьвера на двері.
– Забирайтеся геть! – закричав я, але сили в моєму голосі не було.
І тоді я почув, як хтось плаче по той бік дверей, і опустив зброю. Відчинив у темряві двері й побачив її. Одяг на ній був геть мокрий, і вона тремтіла. Шкіра в неї була холодна, як лід. Побачивши мене, вона впала мені в обійми. Я підтримав її і, не знаходячи слів, лише обняв з усієї сили. Вона слабко мені всміхнулася, і, коли я підняв долоню до її щоки, поцілувала її, заплющивши очі.
– Пробач мені, – прошепотіла Крістіна.
Вона розплющила очі й подарувала мені той поранений і розпачливий погляд, який переслідуватиме мене до самого пекла. Я всміхнувся їй.
– З поверненням додому.
Я роздягнув її при світлі свічки. Зняв їй черевики, у яких було повно води, стягнув із неї мокру сукню та смугасті панчохи. Обтер їй тіло та волосся чистим рушником. Вона ще тремтіла від холоду, коли я вклав її в ліжко й ліг поруч, обнявши її, щоб зігріти. Ми лежали так досить довго мовчки, дослухаючись до дощу. Потім я став відчувати, як її тіло повільно зігрівається під моїми руками й дихання її стає глибоким. Я думав, що вона заснула, коли почув її голос у темряві:
– Твоя подруга приходила до мене.
– Ізабелла.
– Вона розповіла мені, що ховала від тебе мої листи. Сказала, що її наміри були добрими. Вона вважала, що так буде краще для тебе, і, мабуть, мала рацію.
Я нахилився над нею й став шукати її очі. Погладив їй губи, і вона вперше всміхнулася.
– Я думала, що ти забув про мене, – сказала вона.
– Я намагався.
На її обличчі був вираз глибокої втоми. За ті місяці, що я не бачив її, у неї на шкірі з’явилися зморшки, а в погляді – зневіра й порожнеча.
– Ми вже не молоді, – сказала вона, прочитавши мою думку.
– А коли ми були молодими, ти і я?
Я відгорнув ковдру й подивився на її голе тіло на білому простирадлі. Я став пестити їй шию й груди, ледь доторкаючись до її шкіри пучками пальців. Накреслював кола на животі й обводив обриси кісток, що випинали під клубами. Дозволив своїм пальцям погратися з ріденьким пушком між її стегнами.
Крістіна мовчки дивилася на мене зі своєю розпачливою усмішкою та напіврозплющеними очима.
ebooksa