Я подивився на станційні дзиґарі.
– Так. Я зачекаю. Дякую.
Минули щонайменше три хвилини, аж поки я почув, як до слухавки наближаються кроки, і голос Рікардо Сальвадора, що вселив мені спокій:
– Мартін? З вами все гаразд?
– Так.
– Слава Богу. Я прочитав у газеті про вбивство Роуреса й неабияк стривожився. Де ви?
– Сеньйоре Сальвадор, у мене зараз мало часу. Я змушений покинути місто.
– У вас і справді все гаразд?
– Так. Але послухайте мене: Алісія Марласка мертва.
– Удова? Мертва?
Тривала мовчанка. Мені вчулося, що Сальвадор схлипує, і я вилаяв себе за те, що повідомив йому цю новину так неделікатно.
– Ви мене чуєте?
– Так…
– Я вам телефоную, щоб вас остерегти. Будьте дуже обережні. Ірен Сабіно жива, і вона переслідує мене. З нею хтось є. Думаю, що це Жако.
– Жако Корбера?
– Я не переконаний, що то він. Але думаю, вони знають, що я вийшов на їхній слід, і намагаються примусити замовкнути всіх тих, котрі розмовляли зі мною. Схоже, ви мали рацію…
– Але чому повернувся Жако? – запитав Сальвадор. – У цьому немає сенсу.
– Я не знаю. Але мені час іти. Я лише хотів остерегти вас.
– За мене не турбуйтеся. Якщо той сучий син захоче мене навідати, то я готовий прийняти його як годиться. Я чекаю зустрічі з ним уже двадцять п’ять років.
Начальник станції свистком оголосив, що потяг відходить.
ebooksa