– Я думала, – промовила вона.
– Про що?
– Думаю прийняти пропозицію сина сеньйора Семпере.
– Ти твердо вирішила?
– Ні, – засміялася вона.
– А що скажуть твої батьки?
– Їм це буде не дуже приємно, думаю, але якось переживуть. Вони хотіли б для мене успішного торговця всіма видами ковбас, а не чоловіка, який продає книжки. Але доведеться їм змиритися.
– Могло бути й гірше, – припустив я.
Ізабелла кивнула головою.
– Атож. Я могла б одружитися з письменником.
Ми подивились одне на одного довгим поглядом, а тоді Ізабелла підвелася з крісла. Одягла своє пальто й стала застібати ґудзики, обернувшись до мене спиною.
– Мені час іти, – сказала вона.
– Дякую за товариство, – відповів я.
– Не дозволяйте їй утекти, – сказала Ізабелла. – Знайдіть її, хоч би де вона була, і скажіть, що кохаєте її, навіть якщо це брехня. Нам, дівчатам, подобається таке чути.
Тут вона рвучко обернулася й нахилилася, щоб доторкнутися своїми губами до моїх. Міцно стиснула мою руку й пішла, не попрощавшись.
Решту того тижня я гасав Барселоною, шукаючи кого-небудь, хто бачив би Крістіну протягом останнього місяця. Я відвідав усі місця, де мені доводилося з нею бувати, і марно обійшов шикарні кафе, ресторани та крамниці, яким віддавав перевагу Відаль. Кожному, хто виходив мені назустріч, я показував якусь фотографію з альбому, що його Крістіна залишила в моєму домі, і запитував, чи та особа бачила її останнім часом. Ніде мені не пощастило зустріти людину, яка впізнала б її й сказала б мені, що бачила її разом із Відалем за якоїсь нагоди. Дехто навіть не міг пригадати її ім’я. Ніхто не бачив її протягом кількох тижнів. На четвертий день пошуків я став підозрювати, що Крістіна покинула будинок із вежею того ранку, коли я поїхав купувати квитки на потяг, і випарувалася, зникши з поверхні землі.
Тоді я пригадав, що сім’я Відалів винаймала постійний номер у готелі «Еспанья» на вулиці Сант-Пау, за «Лісео», щоб там могли ночувати члени їхньої родини, яким після нічних оперних спектаклів не хотілося повертатися додому вже вдосвіта. Я знав, що принаймні в роки своєї слави сам Відаль та його батько користувалися тими кімнатами, щоб розважатися там із сеньйоритами та сеньйорами, чия присутність у їхніх офіційних резиденціях через надто низьке або надто високе походження зацікавленої особи могла б спричинитися до небажаного розголосу. Не раз він пропонував той номер і мені, коли я ще жив у пансіоні доньї Кармен, на випадок, як він казав, коли мені захочеться роздягти якусь даму, не відчуваючи страху. Я не припускав, щоб Крістіна могла обрати те місце для своєї схованки, якщо вона взагалі знала про його існування, але воно було останнім у моєму списку й жодної іншої можливості я не бачив. Уже був вечір, коли я прибув до готелю «Еспанья» й зажадав поговорити з управителем, посилаючись на свою дружбу із сеньйором Відалем. Коли я показав йому фотографію Крістіни, управитель, кабальєро, від чиєї делікатності віяло крижаним холодом, чемно усміхнувся мені й сказав, що «інші» служники сеньйора Відаля вже приходили до нього розпитувати про цю саму особу кілька тижнів тому, і він сказав їм те саме, що каже тепер і мені. Він ніколи не бачив цієї сеньйори в готелі. Я подякував йому за його крижану чемність і пішов геть, спіймавши облизня.
Проминаючи скляну стіну, яка відокремлювала ресторан від вестибюля, я помітив краєм ока, як мені здалося, знайомий профіль. Хазяїн, єдиний гість на весь ресторан, сидів за одним зі столів, дегустуючи щось подібне до зацукрованих пончиків до кави. Я тільки-но наготувався чимскоріше зникнути, коли він раптом обернувся й помахав мені рукою, усміхаючись. Я прокляв свою долю й помахав йому у відповідь. Хазяїн знаками показав, щоб я підійшов до нього. Я поплентався до дверей ресторану й увійшов.
– Який приємний сюрприз зустріти вас тут, любий друже. А я саме думав про вас, – сказав Кореллі.
Я неохоче потис йому руку.
ebooksa