Гра янгола

22
18
20
22
24
26
28
30

– Лікар Санжуан просить вас негайно прийти.

– Що сталося?

Через десять хвилин я вже заходив у браму вілли «Сан-Антоніо». Крики було чутно навіть із парку. Крістіна зачинила зсередини двері своєї кімнати. Лікар Санжуан із виглядом людини, що не спала протягом тижня, і двоє санітарів намагалися виламати їх. Було чутно, як у кімнаті Крістіна кричить і б’є в стіни, ламаючи меблі та все, що потрапляло їй під руку.

– Хто там усередині з нею? – запитав я, весь похоловши.

– Нікого, – відповів лікар.

– Але вона розмовляє з кимось, – заперечив я.

– Вона сама-одна.

Прибіг сторож із металевим ломом у руках.

– Це все, що мені вдалося знайти, – сказав він.

Лікар кивнув головою, сторож застромив лом у замкову шпарину й почав виламувати замок.

– Як вона змогла зачинитися зсередини? – запитав я.

– Я не знаю…

Уперше мені здалося, що я побачив страх на обличчі лікаря. Він уникав мого погляду. Сторож уже майже виламав замок ломом, коли раптом по той бік дверей запала тиша.

– Крістіно! – гукнув лікар.

Відповіді не було. Двері зрештою подалися й відчинилися всередину від одного поштовху. Я увійшов слідом за лікарем до кімнати, у якій було темно. Вікно було відчинене, і крізь нього залітав морозний вітер. Стільці, столи та крісла були поперекидані й поламані. Стіни були вкриті плямами, що спочатку здалися мені плямами чорної фарби. Але то була кров. Крістіни ніде не було видно.

Санітари вибігли на балкон і стали дивитися в парк, шукаючи сліди на снігу.

Лікар нишпорив повсюди поглядом, видивляючись, де Крістіна. Саме тоді ми почули сміх, який лунав із ванної кімнати. Я підійшов до її дверей і відчинив їх. Підлога була вкрита скляними скалками. Крістіна сиділа на підлозі, опершись спиною на металеву ванну, наче зламана лялька. Руки й ноги в неї були закривавлені, вкриті порізами, з яких стриміли скляні скалки. Її кров досі сочилася з тріщин у дзеркалі, яке вона розбила ударами кулаків. Я підняв її й став шукати її погляд. Вона всміхнулася мені.

– Я не дозволила йому ввійти, – сказала вона.

– Кому?

– Він думав, я все забула, але я не дозволила йому увійти, – повторила вона.