– Нікого не було в будинку, Крістіно. Нікого.
– Коли я запалила сірник і піднесла його до рукопису, я відчула його позад себе. Він ударив мене в потилицю, і я впала.
– Хто тебе вдарив?
– Було дуже темно, так, ніби світло дня вийшло з кімнати й не могло увійти. Я обернулася, але було дуже темно. Я побачила лише його очі. Схожі на очі вовка.
– Крістіно…
– Я випустила рукопис із рук і знову поклала його до скрині.
– Крістіно, ти хвора. Дозволь, я покличу лікаря й…
– Ти мене не слухаєш.
Я всміхнувся їй і поцілував у чоло.
– Звісно, я тебе слухаю. Але в будинку не було більше нікого.
Вона заплющила очі й схилила голову набік, застогнавши так, ніби мої слова були кинджалами, які вгороджувалися їй у нутрощі.
– Я піду покличу лікаря…
Я нахилився, щоб знову поцілувати її й підвівся на ноги. Я рушив до дверей, відчуваючи її погляд у себе на спині.
– Боягуз, – сказала вона.
Коли я повернувся до палати разом із лікарем Санжуаном, Крістіна розв’язала останній ремінь і, хитаючись, ішла до дверей, залишаючи за собою на білих плитах підлоги криваві сліди. Удвох ми знерухомили її й знову прив’язали до ліжка. Крістіна кричала й пручалася з такою люттю, від якої в мене холонула кров. Гамір і товкотнеча стривожили персонал лікарні. Один зі сторожів допоміг нам тримати її, поки лікар знову прив’язував її ременями до ліжка. Після того як ми цілком її знерухомили, лікар подивився на мене суворим поглядом.
– Сядьте знову там, де ви сиділи. Залишайтеся тут і не здумайте знову її розв’язувати.
На хвилину я залишився наодинці з нею, намагаючись її заспокоїти. Крістіна далі пручалася, силкуючись визволитися від пут. Я притримав їй обличчя й спробував зловити її погляд.
– Крістіно, будь ласка…
Вона плюнула мені в обличчя.
– Іди геть.
ebooksa