– Тут добрі подушки, не бійся.
Я кивнув головою й рушив до виходу.
– Давиде!
Я обернувся у дверях. Семпере дивився на мене з тією самою стурбованістю, з якою дивився на мене того ранку, коли я втратив кілька зубів і добру частину своєї невинності. Я втік, перш ніж він запитав би, що зі мною сталося.
Одна з тих вимог, яких повинен дотримуватися письменник-професіонал і якої Ізабелла насамперед навчилася від мене, – уміння налагодити правильну послідовність у своїй праці. Кожен ветеран нашої професії знає, що будь-яка практична процедура – від підстругування олівця до занотовування своїх марень або фантазій – має пріоритет перед актом сідання за стіл і намаганнями вичавити зі свого мозку якийсь результат. Ізабелла всмоктала до мозку кісток цю фундаментальну науку, і коли я прийшов додому, то знайшов її не в кабінеті, а на кухні, де вона додавала останні мазки до вечері, яка пахла й сяяла так, ніби її приготування забрало в неї кілька годин.
– Ми щось святкуємо? – запитав я.
– З такою фізіономією, з якою ви прийшли, навряд.
– А що це буде?
– Качка, начинена грушами та стушкована в печі, з шоколадним соусом. Я знайшла рецепт в одній із ваших кухонних книг.
– У мене немає кухонних книг.
Ізабелла підвелася й принесла том, оправлений у шкіру, який вона поклала на стіл. «101 найкращий рецепт французької кухні», автор – Мішель Араґон.
– Це тільки вам так здається. У другому ряді на полицях книжкової шафи я знайшла все, включно з підручником шлюбної гігієни лікаря Переса Аґвадо з надзвичайно переконливими ілюстраціями та фразами на зразок «жінка, згідно з божественним задумом, не знає плотського бажання, і її духовна та чуттєва реалізація відбувається через природну практику материнства та роботу з облаштування домашнього вогнища». Ви тут маєте справжні копальні царя Соломона.
– А можна мені знати, що ти там шукала, у другому ряді книжок на полиці?
– Натхнення. Саме те, що я там знайшла.
– Але то було натхнення кулінарного зразка. Схоже, ми з тобою домовилися, що ти писатимеш щодня незалежно від того, яке натхнення тебе опанує, – натхнення творчості чи натхнення гріха.
– Я зайшла в глухий кут. Але це ваша провина, бо ви накинули на мене кілька додаткових обов’язків і вплутали в інтриги з непорочним сином Семпере.
– Схоже, ти глузуєш із чоловіка, який безумно закохався в тебе.
– Що ви сказали?
– Те, що ти чула. Семпере-син признався мені, що ти приходиш у його сни. І не даєш йому спати. У самому буквальному розумінні. Він не спить, не їсть, не п’є й навіть утратив здатність мочитися, бідолаха, так багато він думає про тебе протягом дня.
– Ви марите.
ebooksa