– Не я марю, а бідолашний Семпере. Ти придивилася б до нього пильніше. Я мало не вирішив пристрелити його, щоб звільнити від болю й туги, які опанували його.
– Але ж він не звертає найменшої уваги на мене, – сказала Ізабелла.
– Бо не знає, як йому відкрити своє серце, і не знаходить слів, щоб висловити свої почуття. Такими ми, чоловіки, і є. Ми грубі й примітивні.
– Але ж він знайшов слова для того, щоб вичитати мені за те, що я неправильно впорядкувала томи «Епізодів із національної історії»[39]. І зробив це досить красномовно.
– Це не те саме. Одне діло – адміністративні формальності, а зовсім інше – мова пристрасті.
– Дурниці.
– У коханні немає нічого дурного, моя шановна асистентко. А щоб змінити тему, я хотів би тебе запитати, ми будемо вечеряти чи ні?
Ізабелла заввиграшки накрила на стіл, поставивши розкішну вечерю, яку сама зготувала. Вона виставила цілий арсенал тарілок, келихів і виклала ложки, ножі та виделки, яких я ніколи не бачив.
– Не знаю чому, маючи такі розкішні столові прибори, ви ніколи не користувалися ними. Я знайшла їх у ящиках у кімнаті, суміжній із пральнею, – сказала Ізабелла. – Чоловік – він і залишається чоловіком.
Я підняв ніж і подивився на нього при світлі свічок, які поставила Ізабелла. Я зрозумів, що весь цей посуд належав Дієґо Марласці, і відчув, що апетит у мене геть пропав.
– Що з вами? – запитала Ізабелла.
– Нічого, – відповів я.
Моя помічниця наклала страву на дві тарілки й подивилася на мене очікувальним поглядом. Я взяв першу ложку й усміхнувся, киваючи головою.
– Дуже смачно, – сказав я.
– М’ясо вийшло дещо жорстке, думаю. У рецепті говорилося, що треба смажити його на повільному вогні невідомо скільки часу, але в такій кухні, як у вас, вогонь або зовсім не горить, або горить дуже сильно, тому розпалити тут повільний вогонь неможливо.
– Дуже смачно, – повторив я, наминаючи вечерю без найменшого апетиту.
Ізабелла дивилася на мене скоса. Ми вечеряли мовчки, подзенькування тарілок, ложок та виделок було нашою єдиною компанією.
– Ви це говорили серйозно, про сина Семпере?
Я кивнув головою, не відриваючи погляду від тарілки.
– І що він іще сказав про мене?
ebooksa