– І що ти йому сказала?
– Що я ваша коханка.
– Дуже добре.
– Бо одному з тих здоровил я, схоже, вельми сподобалася.
Ізабелла схопила ще одне печиво й строщила його за два укуси. Вона помітила, що я дивлюся на неї скоса, і перестала жувати.
– Що такого я сказала? – запитала вона, здмухнувши з губ цілу хмару подрібненого на порох печива.
Смуга насиченого парою світла пробилася крізь запону хмар і забарвила в червоний колір фасад крамниці на вулиці Принцеси, у якій продавалися знадоби для магії. Крамниця ховалася за навісом із різьбленого дерева. За шибками засклених дверей туманно вимальовувалися обриси темного інтер’єру: завіси з чорного оксамиту, підняті над вітринами, у яких можна було бачити маски та механізми з вікторіанським присмаком, колоди карт та кинджали, книжки з магії й пляшечки з чистого, відполірованого скла, де зберігалися райдужні рідини, позначені латинськими етикетками, які, певне, були наповнені в Альбасете. Дзвінок на вході повідомив про мій прихід. У глибині приміщення я побачив прилавок, але за ним нікого не було. Я зачекав кілька секунд, розглядаючи колекцію дивовиж, що їх тут продавали. Я саме шукав своє обличчя в дзеркалі, у якому була віддзеркалена вся крамниця, крім мене, коли помітив кутиком ока невеличку постать, яка вийшла із-за завіси, що затуляла задню кімнату.
– Цікавий трюк, чи не правда? – запитав чоловічок із сивою головою й проникливим поглядом.
Я кивнув.
– А як воно працює?
– Я ще й сам не знаю. Його доставили мені з фабрики трюкових дзеркал у Стамбулі. Винахідник називає це явище рефракційною інверсією.
– Воно нагадує про те, що ніщо не є таким, яким воно здається, – зауважив я.
– Крім магії. Чим я можу допомогти вам, кабальєро?
– Я розмовляю із сеньйором Даміаном Роуресом?
Чоловічок повільно кивнув головою, не ворухнувши віями. Я звернув увагу на те, що губи в нього були стулені в сміхотливу гримасу, що, як і його дзеркало, не була такою, якою вона здавалася. Його погляд був холодний і насторожений.
– Мені рекомендували ваш заклад.
– Можна запитати, хто виявив мені таку люб’язність?
– Рікардо Сальвадор.
Спроба приязної усмішки зникла з його обличчя.
– Я й гадки не мав, що він досі живий. Я не бачив його двадцять п’ять років.
ebooksa