Прощення

Це голос Рози. Поліцейські біжать. Адам, скориставшись цим, кидається до виходу і збігає сходами. Один з поліцейських помічає його, вигуки: «Стій!», метушня. Білий озирається, та не бачить ані Рози, ані переслідувачів — лише сходи, що ведуть назовні з величезної гробниці.

Йому це привиджується? Це дуже давній спогад? Які події сходяться в одній точці в момент між життям і смертю — десь далеко, по той бік часу?

— Пані Портеро, — каже Ґрос, піднімаючи Розу з підлоги, — побачимо, як ви співатимете там, куди ми Вас зараз відведемо.

Роза поправляє розтріпане волосся. Поліцейські одягають на неї кайданки. Вона пробує стати на поранену ногу, але не може. Тому з неї їх знімають і допомагають дійти до виходу.

— А Ваш друг Білий? Нічого не знаєте? Не хочете знати? — питає Ґрос. — Не хвилюйтеся, ми його знайдемо, він не зможе втекти, театр оточено.

Роза мовчки стрибає на лівій нозі. Над нею хитаються линви, довгі сталеві троси, які піднімають сценічну завісу. Порожня велика зала. Повністю освітлена. Кілька поліцейських, що оглядають ряди сидінь, нагадують зуби гігантської потвори, яка розтулила свої щелепи.

— Зачекайте тут, — каже писклявим голосом Ґрос.

Він відходить убік і розмовляє з поліцейським. Тоді ж у велику залу залітає голуб. Поліцейські на мить підводять голови й продовжують шукати втікача. Роза уважно оглядається довкола: чи нема якого знака від Білого. Нога заніміла від болю. Роза відриває підошву від підлоги. На дошках сцени — світло-червоний слід крові. Жінка кілька секунд його розглядає. Вона бачить якийсь малюнок у лініях, що перетинаються.

Скринька отця Кирилова? Хто тринадцятий член «Великого Орка»? Кого нема в яслах? Хто не позначений предметом, який би вказував на походження, прикмети, характер? Хто відсутній і присутній водночас?

— Пані Портеро, знову Вас бачу! Усміхніться, будь ласка, — перериває її роздуми голос Ґубеця. Маленький кишеньковий фотоапарат клацає двічі, тричі.

Ґубець вивчає фотографії, сумно хитає головою.

— Звісно, «Кеноном» я зробив би кращі знімки, але й цього буде достатньо. Ви розбили мою улюблену камеру, місіс Портеро, так само, як хотіли б знищити «Великого Орка». Нічого у вас не вийшло. Ще на Балатоні їм слід було принести Вас у жертву. Та нічого. Завтра «Великий Орк» буде сильнішим, аніж будь-коли раніше. А камеру не беріть до серця, у мене ще кілька таких знайдеться, — насміхається Ґубець. — О, пане майбутній інспекторе Ґросе, будь ласка, підходьте: я зроблю фото, яке облетить усі газети цієї країни. Нехай світ побачить, хто зумів упіймати втікачку — убивцю й отруйницю.

Ґрос відмахується рукою.

— Що ти тут робиш, Ґубець? Триває слідство, тебе взагалі тут не повинно бути.

— Ох, ну ти ж знаєш, яке наше місто: люди між собою знаються, вони розуміють, що ти — герой. Ви завершуєте розслідування справи і незабаром спіймаєте другого вбивцю. Підійди, будь ласка, хіба люди не заслуговують побачити не тільки убивцю, а й героя дня?

— Добре, але я стану отут, позаду, — тихо каже Ґрос писклявим голосом.

— Мудро, дуже мудро, — сміється Ґубець, — дуже мудро.

— Пані Портеро, будь ласка, не посміхайтеся, — регоче Ґубець, нахиляючись, щоб сфотографувати Розу зблизька і Ґроса на задньому плані.

Спалах. Вогонь розтинає тіло Рози. Роза бачить, як розлітаються уламки металу з автомобіля, застиглі погляди своїх близнючок, скалки скла летять у повітря, її розвертає і перекидає. Момент, який забере в неї життя. Смерть і нове призначення. Людина думає, що вона — господар своєї долі, але… Стара жінка обходить стіл, на якому сидить маленька дівчинка, незрозуміле бурмотіння, бабуся двома пучками по черзі гасить полум’я свічок. Темрява. Погнуті металеві листи, предмети летять у просторі, зблискує час. Тоді і тепер. У світлі спалаху пурхає голуб. Мирно, склавши крила, він спускається, сідає між Ґубецем й Розою. Ґубець нахиляється, він чекає, поки Ґрос підійде до інших поліцейських.

Мов поранений звір кидається Роза Портеро на Ґубеця. Металеві пальці правої руки хапають його за шию. На мить зовсім близько вона бачить його здивований, переляканий погляд. Хто чий кат? Які ролі, які долі, які механізми спрацьовують за частку секунди? Залізні пальці Рози стискаються на горлі, ніби кліщі. Очі Ґубеця закочуються, погляд меркне.