— Сильно стисни, — наказує Білий.
Ґрам слухається, дивлячись відсутнім поглядом перед собою, і стискає металеві ролики.
— Записуй, — каже Білий.
Роза виймає з кишені шуби диктофон, вмикає.
Білий схиляється і пошепки питає Ґрама:
— Хто ти?
— Само Ґрам, — відповідає пан Ґ.
— Хто ти за професією?
— Митник.
— А крім того?
— У мене було багато імен — справжні та вигадані, зважаючи на потреби.
— На кого ти працюєш?
— На себе. Тепер тільки на себе.
— На кого ти працював у минулому?
— На митницю й водночас на Службу національної безпеки Югославії, а пізніше — на «Сову».
Слухаючи відповіді, Білий стежить за стрілкою на е-метрі, яка весь час коливається десь посередині розміченої позначками шкали.
— Бачу, ти не брешеш, — каже Білий.
Роза Портеро встає і зникає в першому, більшому приміщенні.
— Не брешу, — твердить Ґрам.
— З чим у тебе асоціюється слово «брехня»?