Прощення

Роза зубами виймає корок із пляшки, випльовує його, робить великий ковток, із тріском розбиває пляшку об стіл і хлюпає віскі на Ґрама. Ґрам не ворушиться. Скло розсипається по всій газеті. Роза відгортає його рукавичкою і вказує на фотокартку.

— Так, він теж.

— Що ти знаєш про нього?

— Надто багато. Коли ми були дітьми, то разом гралися. Пізніше ми жили разом в одній кімнаті, коли вчились у кадетській школі. Через нього я її не закінчив. Хтось вкрав гаманець у директора і підкинув його в мою шафу. Відтоді ми ненавидимо один одного до глибини душі. Ставши мером, він різними шляхами намагався вигнати мене з міста. Але я не піддався. Я теж маю свою інформацію. Ось чому він дав мені наразі спокій. Знає, що я можу йому нашкодити і навіть знищити.

Роза глянула на Адама.

— Правда? — питає по-словенськи.

Адам стежить за стрілкою на е-метрі. Киває.

— Далі?

— Більше нікого не знаю, справді не знаю інших імен.

Білий і Роза переглядаються.

Роза вимикає диктофон, витирає його чорними орхідеями своєї сукні.

— Тут у нас є дещо для тебе, стара душе, візьми, і тобі буде відпущено все минуле, — каже Білий.

Роза кладе на вологий газетний папір срібну пудреницю. Всередині — світло-коричневе драже.

— Я вже тридцять років не їм солодкого, — каже Ґрам.

— Що таке тридцять років порівняно з вічністю? — відповідає Білий і запихає йому в рот одну дражинку.

Через кілька хвилин перед рестораном «Новий світ» вимикається світло. Дві пари ніг, одна з них злегка протикається. Хода по свіжому снігу, що сипле з неба так, наче хоче назавжди накрити місто і весь світ. Три удари годинника на дзвіниці. Плакати з червоним хрестом на чорному тлі. Кішка, яка шмигнула через порожню вулицю. Ще трішки — і північ.

Свинко

— Пане президенте, австрійські журналісти вже тут, — доповідає секретарка директорові підприємства з виробництва м’ясних продуктів «СвинКо» Тіне Свинку про домовлену зустріч.

Насправді прізвище Тіне Свинка — Свинковцев. І він не президент країни, а голова правління м’ясопереробного товариства. Однак Тіне Свинко — практичний чоловік і, щоб полегшити спілкування з іноземними бізнес-партнерами, змінив своє прізвище Свинковцев, бо його вимова завдавала труднощів іноземцям, на просте й універсальне Свинко. Аби прізвище ще більше асоціювалося з товариством, яке він очолює і яким володіє, Тіне відразу ж змінив і назву своєї компанії. Так «М’ясопереробний агрокомбінат скотарів і виробників м’яса верхнього Подрав’я» став АТ «СвинКо». І від своїх підлеглих директор вимагав, щоб до нього зверталися як належить. Особливо в головному офісі компанії.

— Сідайте, панове. Каву, чай, сік? — пропонує Свинко, підписуючи нараз кілька документів на столі.