Прощення

— Лікувала прокажених у Баварії.

Ґрам хихоче.

Білий дивиться на шкалу пристрою, стрілка плаває посередині.

— Чому ти смієшся?

— Я була лесбіянкою, але, на щастя, про це ніхто ніколи не довідався, крім Анни.

— Анна?

— Це була сестра-бенедиктинка, моя коханка.

— Чого ти насправді боїшся?

— Кальварії.

У сусідньому приміщенні дзеленчать пляшки, Роза жбурляє одну об підлогу, і вона розлітається на друзки. З другою в руці повертається до Білого, ставить її на стіл, «Джек Деніелс». Білий строго глянув на неї, але допиту пана Ґ. не припинив.

— Якої Кальварії? — продовжує Білий.

— Кальварії.

— Маєш на увазі Христової[4]?

— Та якої Христової. Маю на увазі Кальварію, гору над Марибором. Я думав, ти звідси, та бачу, що ти нічого не знаєш. Я боюся Кальварії та сили «Великого Орка».

— Що за «Великий Орк»?

— «Великий Орк» — тринадцять охоронців таємниць.

Ґрам знову хихоче.

— Що знову смішного? — питає Білий.

— Дехто навіть не знає, що є частиною «Орка», — відповідає Ґрам і відразу серйознішає. — Більшість не знає інших членів. Тринадцять членів «Великого Орка» приводять у рух це місто. Приводять, але навіть не знають, що, і чому, і…

Роза нахиляє пляшку, відпиває і знову ставить на газетний папір. Її каре око — мутне, напівзаплющене.