Прощення

— Білий, Ви тут, — каже інспектор поліції Маус. — Ми з Ґросом хотіли б перекинутися з Вами кількома словами наодинці. Пані Портеро, перепрошую.

Троє чоловіків відходять убік. Великі вікна театру, важкі портьєри. Білий бачить горобців, які стрибають по брудному підвіконню.

— Білий, усі мої передбачення справджуються. Додаткові хімічні тести не виключили можливості того, що Дорфлер і Свинко стали жертвами таємничого вірусу. А вірус тимчасом швидко поширюється. Прошу, хай це залишиться між нами, та все ж краще, щоб Ви і Ваша австрійська журналістка це знали. Жертвою вірусу став Павел Дон Ковач. Сьогодні пополудні. Коли відкривали новий фонтан, присвячений «Культурній столиці Європи». Під час урочистої церемонії Ковач раптом зістрибнув у фонтан. Його ледве витягнули, він там мало не втопився. Потім, уже на суші, він відкривав рота, як короп, і водив ногами, мов плавниками. Раніше Ковач був поскаржився на біль у грудях. Кажуть, перед тим, як він стрибнув у фонтан, його обличчям пробігли тіні. Ми попросили присутніх на заході представників мас-медіа бути коректними. Тож було повідомлено тільки, що стався незначний інцидент, однак я сумніваюся, що ми зможемо притримати інформацію довше, ніж до завтра. Розголос про те, що керівник проекту «Культурної столиці Європи» збожеволів… Можу уявити наслідки. І все — на руку Воді. Надзвичайного стану в місті не уникнути. Тим часом мої люди виловили понад 700 міських голубів, тривають досліди. Коли Павел Дон Ковач збожеволів, на фонтані сиділи зграї голубів. Якби дослухалися до моєї думки, Воду б вже заарештували, але мої начальники твердять, що для арешту недостатньо доказів. Крім того, в поліції є його люди, які чинять на мене тиск.

Маус замовкає, нервово покусує верхню губу і дивиться довкола, чи хтось не підслуховує. Затим продовжує.

— Зрозуміло, якщо я затримаю Воду, ЗМІ в мене вчепляться. Ви мали рацію. Наше спільне минуле є обтяжуючою обставиною, і можливий арешт Води можуть подати як мою особисту помсту. Саме тому я заявив про самовідвід і більше цією справою не займаюся. Тепер її веде асистент Ґрос.

Асистент Ґрос на ці слова мовчки киває головою.

— Я повністю довіряю Ґросу. Він професійно доведе справу до кінця, знайде беззаперечні докази, на підставі яких можна буде заарештувати Воду. На мою думку, підстав для обґрунтованої підозри більше ніж достатньо — три відомі особи міста заражені вірусом Води, провал проекту «Культурної столиці Європи», незаконне отримання дозволу на будівництво очисного заводу під Кальварією. Якби мене послухали, — каже Маус, прицмокнувши язиком, — вже давно був би ордер на обшук і арешт! Але, як я сказав, тепер вирішальне слово не за мною. Ґрос знає, чим нас усіх тут щодня труять, чи не так, Ґросе?

Ґрос знову ствердно киває.

— Ви бачили хмари над містом нині пополудні? Між другою і третьою вони були рівні, як стіл. Жоден природний клімат не передбачає в стратосфері симетричних форм. Якщо сьогодні після обіду знову розприскували загадковий вірус, можна сподіватися, що вже ввечері будуть нові жертви.

Лунає третій дзвінок, оголошуючи про початок вистави. Інспектор Маус супиться, чуючи його.

— Коротше кажучи, Білий, я хочу, щоб завтра вранці ви мені зателефонували, і ми детально обговоримо звернення до громадськості, яке передасть ваша австрійська журналістка. Кожне слово, кожна кома повинні бути ретельно зважені й продумані. Якщо ми не випередимо словенські ЗМІ, звідки всюди стримлять пальці Води, то діло труба, розумієте?

Білий киває головою, прощається.

— Що трапилося? — стривожено запитує Роза.

— Ковач, — каже Білий.

— Вільний?

Білий ствердно киває головою.

— Якщо вони з’ясують, що тебе бачили з Доном Ковачем якраз перед тим, як він з’їхав з глузду, нам кінець, — каже Роза.

— Сьогодні вночі мусимо все закінчити, — каже тихо Білий, ведучи очима за Водою, який разом зі своїм товариством заходить у велику глядацьку залу.

Широкими мармуровими сходами Білий і Роза піднімаються на другий поверх. Їхні місця — на балконі, перший ряд ліворуч, звідки відкривається чудовий вид на сцену і публіку в партері. Роза ледь перехиляється через мідні поручні балкона.

— Де Вода? Я ніде його не бачу, — шепоче жінка.