Капітан Хамзин показав йому знак МІТу — національної розвідувальної організації Туреччини: півмісяць на тлі земної кулі.
— Якого біса ви тут робите? — невдоволено буркнув офіцер.
— У нас є агентурні дані, що тут ховаються грецькі партизани. Дозвольте перевірити.
— Ніяких партизанів тут немає, — уперся захисник вежі. Хамзин почав нервувати, бо на дисплеї він побачив, як його «грецькі» колеги відкривають таємний хід у басейні. Час спливав. Хамзин приклав пістолет МР-50 з глушником до паху жандармського офіцера і прошепотів:
— Ти, свиня грецька, зараз яйця твої смердючі відстрелю. Показуй, що тут ховаєте. У мене наказ від самого Саїда Гюндеша. Чув такого?
— Чув, чув, — пробелькотів жандарм. — Це директор МІТу. Але у мене теж є наказ... Ой, боляче... Сержанте, вимкніть прожектори, відчиніть двері!
Світло згасло, всередині вежі відкрилися двері. Не можна було зрозуміти, скільки людей охороняє вежу. Хамзин натиснув на геджеті кнопку з зашифрованим сигналом: двоє зі мною, четверо залишаються назовні. При щонайменшому ускладнені ліквідувати охорону.
Торкаючись стволом пістолету потилиці жандармського офіцера, Хамзин почав спускатися до підвалу. За ним обережно йшли два спецназівця. Внизу було прохолодно — працював кондиціонер. Двоє жандармів грали в нарди, ще двоє спали на казармених двоярусних ліжках. Всього Хамзин нарахував шість спальних місць. Значить, усього — чоловік вісім-дев"ять. Ті, хто грали в нарди, були заскочені побаченим. Один з них кинувся до автомата ІЖ-107, але після неголосного пострілу Хамзина зачепився за табуретку і впав. Кров юшила з його голови.
— Сидіти тихо, — приклав палець до захисного щитка Хамзин. — Хто ворухнеться, — палець показав на жандарма з простріленою головою. — Відчиняй двері.
— Я не можу... не маю права... клянусь Аллахом, — благав жандармський офіцер.
Хамзин розстібнув верхні ґудзики жандармського френча і побачив поруч з військовим жетоном, що висів на грудях офіцера, ще одну висюльку, схожу на флешку, і зірвав її. Вставив до отвору кодової скриньки — і двері серверного приміщення почали повільно відкриватися. Постріли снодійними ампулами заспокоїли на двадцять годин офіцера та трьох його підлеглих.
У шоломі звучав голос Гайдука, який занепокоєно питав, що сталося, і просив негайно доповісти обстановку. Кібероперативники, що прийшли з Хамзином, уже поралися з комп"ютерами у серверній кімнаті: виявилося, що існує прямий кабельний зв"язок між турецьким берегом, Хіосом та островом Крейдос. Сервер у генуезькій фортеці, про який Гайдуку стало відомо з повідомлень грецької підпільної організації «Пам"ятай 1822 рік» (рік, коли на Хіосі турками було здійснено перший геноцид проти греків). Існували припущення щодо характеру сервера, але ніхто не знав насправді, якого роду інформацію він збирає для добродія Крейди — і чи тільки для Крейди?
Заклавши вибухівку в серверному залі, спецназівці зачинили броньовані двері й почали підніматися сходами до вежі. Ззаду пролунав глухий гуркіт вибуху. Хамзин, який йшов останнім, доповів Гайдуку про успішне виконання операції. В ту ж мить відчув страшний удар у груди і тупий біль у правій руці. Падаючи, зі здивуванням побачив на землі свою руку, що стискала пістолет, і помер, так і не зрозумівши, що сталося.
63.
ebooksa