На дисплеї загорілося ще одне попередження: «Ти спізнишся в школу, Девіде! Поквапся!»
Я відійшов від автомату «Galaga».
— Ей, не хочеш продовжити? — запитав я Гові.
— Звичайно, — відповів він, схопивши контролер. — Дякую!
На підлозі з’явилася зелена доріжка, що вела від місця, де я стояв, до виходу. Я пішов нею, але тоді згадав повернутися і захопити зошит з зображенням гри «Dig Dug», точно як Девід у фільмі. Коли я це зробив, рахунок підскочив ще на 100 очок, і на екрані з’явився напис «Бонус за дію!».
— Бувай, Девіде! — закричав Гові.
— Бувай! — крикнув я у відповідь. Ще 100 очок. Це було легко!
Зеленою доріжкою я вийшов з «Ґранд Палас-20» і пройшов вгору жвавою вулицею кілька кварталів. Тепер я біг засадженою деревами приміською вулицею. Завернув за ріг і побачив, що доріжка веде прямо до великої цегляної будівлі. Вивіска над дверима говорила «Середня школа округу Сногоміш» — школа Девіда і місце кількох наступних сцен фільму.
Я забіг всередину, голова кипіла від думок. Якщо наступні дві години я повинен був тільки відтарабанити рядки діалогу з «Військових ігор», то це буде легесенько. Сам того не знаючи, я підготувався більш ніж достатньо. Я знав «Військові ігри», мабуть, навіть краще, ніж «Справжнього генія» чи «Вже краще померти»
Поки я біг порожніми шкільними коридорами, переді мною з’явилося ще одне попередження: «Ти спізнюєшся на урок біології!»
Я продовжував на максимальній швидкості мчати зеленою доріжкою, яка тепер яскраво пульсувала. Вона зрештою привела мене до дверей класу на другому поверсі. Крізь вікно я міг бачити, що урок вже почався. Учитель стояв біля дошки. Я бачив своє місце — єдине порожнє в кімнаті.
Прямо за Еллі Шіді.
Я відчинив двері і навшпиньки пройшов всередину, але вчитель відразу мене помітив.
— Ах, Девіде! Приємно, що ви вирішили до нас приєднатись!
Протриматись до кінця фільму виявилося набагато складніше, ніж я очікував. Близько п’ятнадцяти хвилин знадобилось лише на те, щоб зрозуміти «правила» гри і розібратися, як працює система підрахунку балів. Насправді потрібно набагато більше, ніж просто читати діалог. Я також мав виконувати всі дії, які виконував персонаж Бродеріка у фільмі, правильним чином і в потрібний момент. Це було наче виконувати провідну роль у виставі, яку ви дивилися багато разів, але ніколи не репетирували.
Першу годину фільму я був на межі, постійно намагаючись продумати наперед наступний рядок діалогу. Варто було запороти слова або не виконати дію в потрібний момент, рахунок зменшувався і на екрані з’являлося попередження. Після двох помилок поспіль, з’являлося «ОСТАННЄ ПОПЕРЕДЖЕННЯ». Я не був упевнений, що станеться, якщо я помилюся тричі, але думаю, що мене або викине з воріт, або мого аватара просто вб’є. Я не хотів дізнатись, що саме.
Коли я правильно виконував сім дій або декламував сім рядків діалогу поспіль, гра нагороджувала мене підказкою. Наступного разу, коли я не знав, що робити або говорити, то міг вибрати підказку, і правильна дія або рядок діалогу ніби телесуфлер з’являлася на екрані.
Сцени, що не залучали мого персонажа, симуляція скоротила до пасивного споглядання від третьої особи, і все, що я повинен був робити, це сидіти склавши руки і дивитися, як розігрується сюжет, наче дивитися сценку в старих відеоіграх. Під час цих сцен я міг розслабитися, поки мій герой знову не з’являвся на екрані. Під час однієї з таких перерв я спробував отримати доступ до копії фільму з жорсткого диска консолі ОАЗи, з наміром відкрити його у вікні на екрані і підглядати. Але система не дозволила. Насправді, я виявив, що не міг відкрити інші вікна, поки перебував усередині воріт. Коли я спробував, то отримав попередження: «Не шахраювати. Спробуєш схитрувати знову, і
На щастя, виявилося, що допомога мені не потрібна. Після того, як я зібрав максимально можливі п’ять підказок, то розслабився, і гра навіть почала приносити задоволення. Насолоджуватися перебуванням всередині одного з моїх улюблених фільмів було неважко. Через деякий час я навіть виявив, що можу заробляти бонусні очки, говорячи репліки в такому ж тоні і з тією ж інтонацією, як у фільмі.
Тоді я ще не знав, що став першою людиною, яка зіграла в абсолютно новий тип відеоігор. Коли «GSS» пронюхала про симуляцію «Військових ігор» всередині Перших воріт (а це сталось дуже швидко), то компанія швидко запатентувала ідею і почала скуповувати права на старі фільми і телешоу, перетворюючи їх в інтерактивні ігри з ефектом присутності, які вони назвали «синхрофільмами». Синхрофільми стали шалено популярними. Виявилося, що існує великий попит на ігри, які дозволяють зіграти провідну роль в одному зі своїх улюблених старих фільмів або серіалів.
ebooksa