Курсор під ними мигав всіма кольорами спектру. Я ввів «привіт» і натиснув клавішу «Enter».
У наступному рядку з’явився напис «?SYNTAX ERROR». «Привіт» не було дійсною командою у BASIC, єдиній мові, яку цей древній комп’ютер розумів.
З досліджень я знав, що касетний магнітофон виконував функцію «стрічкового накопичувача» TRS-80. Він зберігав дані у вигляді аналогового звуку на магнітних аудіокасетах. Коли Галлідей вперше почав програмувати, бідна дитина навіть не мала доступу до дисководу. Він був змушений зберігати код на касетах. Взуттєва коробка біля «стрічкового накопичувача» була заповнена такими касетами. Більшість із них була текстовими пригодницькими іграми: «Raaku-tu», «Bedlam», «Pyramid» і «Madness and the Minotaur». Там також лежали кілька картриджів ROM, які вставлялися у слот збоку комп’ютера. Я порився в ящику, поки не знайшов картридж з кривим жовтим написом « DUNGEONS OF DAGGORATH» на вицвілій червоній етикетці. Обкладинка гри зображала вид від першої особи на коридор підземелля, заблокований блакитним гігантом з великою кам’яною сокирою.
Коли в мережі вперше з’явився список ігор, знайдених в кімнаті Галлідея, я завантажив і навчився грати в кожну з них, тож я вже пройшов «Dungeons of Daggorath» близько двох років тому. Знадобились майже всі вихідні. Графіка була груба, але навіть так гра була весела і неймовірно захоплива.
З веб-форумів я знав, що протягом останніх п’яти років, кілька мисливців грали і проходили «Dungeons of Daggorath» прямо тут на TRS-80 Галлідея. Деякі пройшли кожну гру з взуттєвої коробки, просто щоб подивитися, чи щось трапиться. І нічого не трапилося. Але жоден з цих мисливців не мав Мідного ключа.
Поки я вимикав TRS-80 і вставляв картридж «Dungeons of Daggorath», руки злегка тремтіли. Коли я знову ввімкнув комп’ютер, екран став чорним, і під супровід зловісних звукових ефектів з’явилось примітивне зображення чарівника. В одній руці чарівник тримав жезл, і під ним великими літерами було написано легендарне: «Чи наважишся ти ввійти… в підземелля Даґґората?»
Я поклав пальці на клавіатуру і почав грати. Щойно я це зробив, касетник на вершині комода Галлідея сам увімкнувся і з нього залунала знайома музика. Це був саундтрек Бейзіла Поледоріса до фільму «Конан-варвар»
Я швидко втратив лік часу. Я забув, що мій аватар сидить у кімнаті Галлідея, і що в реалі я сиджу в своєму сховку, тулячись до електричного обігрівача, тисну на порожнє повітря перед собою, вводячи команди на уявній клавіатурі. Усі ці обставини зникли, і я загубився в всередині гри.
Для керування аватаром у «Dungeons of Daggorath» ви вводили команди, наприклад, «повернути вліво» чи «взяти факел», скеровували його крізь лабіринт коридорів у векторній графіці, одночасно відбиваючись від павуків, кам’яних гігантів, монстрів та привидів. Занурювалися глибше і глибше, просуваючись вниз п’ятьма все складнішими рівнями підземелля. Мені знадобилося багацько часу, щоб зрозуміти команди і особливості гри, але як тільки я їх зрозумів, гра вже не здавалась такою складною. Можливість зберегтись у будь-який момент по суті давала мені нескінченну кількість життів. (Хоча збереження і завантаження гри зі стрічкового накопичувача виявилося повільним і виснажливим процесом. Він часто потребував кілька спроб і багато мороки з регулятором гучності магнітофона.) Збереження гри дозволяло мені робити перерви на ванну кімнату і перезаряджати обігрівач.
Поки я грав, музика з «Конана-варвара» закінчилась, касетник клацнув і почав грати зворотну сторону стрічки, потішивши мене музикою з «Леді-яструба». Я не міг дочекатись, щоб втерти носа Ейчу.
Я досяг останнього рівня підземелля близько четвертої години ранку і зійшовся зі Злим чарівником Даґґорату. Двічі вмерши і перезавантажившись, я нарешті його переміг, використовуючи Меч ельфів і Крижаний перстень. Я закінчив гру, забравши собі чарівний перстень чарівника. Після цього на екрані з’явилося зображення чарівника з яскравою зіркою на жезлі та мантії. Текст нижче говорив: «Узріть! Доля чекає руки нового чарівника!»
Я чекав, щоб побачити, що станеться. Спершу не відбувалось нічого. Потім древній матричний принтер Галлідея ожив і з гуркотом видавив один рядок тексту. Подавач випхав сторінку з верхньої частини принтера. Я вирвав листок і прочитав, що там було:
Вітання! Ви відчинили Перші ворота!
Я озирнувся і побачив, що тепер в стіні спальні з’явилися ворота з кованого заліза, точно в тому місці, де раніше був плакат «Військових ігор». По центру воріт був мідний замок із замковою шпариною.
Щоб дістатися до замка, я виліз на стіл Галлідея, тоді запхнув Мідний ключ у замкову щілину і повернув його. Ворота почали світитися, ніби розжарений метал, подвійні двері відчинилися всередину, відкриваючи море зірок. Виявилося, що це портал у глибокий космос.
Я нахилився і заглянув крізь портал. Ліворуч і праворуч, вгору і вниз. Нічого, крім нескінченного поля зірок у всіх напрямках. Примружившись, я зміг роздивитися на відстані декілька крихітних туманностей і галактик.
Я не вагався. Стрибнув у відкриті ворота. Вони ніби засмоктали мене, і я почав падати. Але я падав вперед, а не вниз, і зірки, здавалося, падали зі мною.
Я стояв у залі зі старими аркадними іграми за автоматом «Galaga»
ebooksa