Натяки на часовий період були всюди. Пілотовані роботами автомобілі і вантажівки повільно курсували вгору та вниз тінистими вулицями, всі вони були неекологічним антикваріатом: «Транс-Амз», «Додж омніс», «IROC Z28s» та «Кей-карз». Я проминув заправку, вивіска на якій говорила, що бензин коштує всього дев’яносто три центи за галон.
Я саме збирався повернути на вулицю Галлідея, коли почув звуки фанфар. Мої очі звелись до вікна Табло, яке все ще висіло в кутку екрана.
Арт3міда зробила це.
Її ім’я з’явилось прямо під моїм. Її рахунок був 9 000 очок — на тисячу менше, ніж у мене. Здається, я отримав бонус за те, що мій аватар отримав Мідний ключ першим.
До мене нарешті дійшли всі наслідки існування Табло. Віднині воно не тільки дозволяє мисливцям стежити за прогресом одне одного, але також показує усьому світу, хто лідирує, створюючи в процесі миттєвих знаменитостей (і мішеней).
Я знав, що саме у цей момент Арт3міда дивиться на свою копію Мідного ключа, читає підказку, вигравірувану на його поверхні. Я був упевнений, що вона зможе її розшифрувати так само швидко, як і я. Насправді, вона, мабуть, вже на шляху до Мідлтауна.
Це змусило мене знову рухатись. Тепер у мене була всього лиш година фори. А може й менше.
Досягши Клівленд-авеню, вулиці, на якій виріс Галлідей, я помчав вниз потрісканим тротуаром до входу його будинку. Він виглядав як на фотографіях, які я бачив: скромний двоповерховий колоніальний дім з червоними вініловими стінами. На під’їзді до будинку були припарковані два седани «Форд» кінця сімдесятих, один з них стояв прямо на шлакоблоках.
Дивлячись на копію старого будинку Галлідея, я намагався уявити, як він там зростав. Я читав, що в справжньому Мідлтауні, Огайо, в кінці дев’яностих кожен будинок на цій вулиці знесли, щоб звільнити місце для торгового центру. Але Галлідей назавжди зберіг своє дитинство тут, в ОАЗі.
Я побіг вгору доріжкою і ввійшов через парадні двері, які вели у вітальню. Я добре знав цю кімнату, бо вона з’являлась у «Запрошенні Анорака». Я впізнав симульовану дерев’яну обшивку, оранжевий килим, примітні меблі, що виглядали так, ніби їх зібрали з різних гаражних розпродажів ери диско.
Будинок був порожній. З якоїсь причини Галлідей вирішив не розміщувати тут NPC-копію себе чи своїх померлих батьків. Можливо, це було б занадто химерно навіть для нього. Проте я помітив сімейне фото на стіні у вітальні. Воно було зроблене біля місцевого супермаркету «Кеймарт» у 1984, хоча містер та місіс Галлідей все ще були одягнені за модою кінця сімдесятих. Дванадцятирічний Джиммі стояв між ними, похмуро дивлячись в камеру з-під товстих окулярів. Галлідеї виглядали як звичайна американська сім’я. Не було жодного натяку на те, що чоловік у коричневому костюмі був жорстоким алкоголіком, а усміхнена жінка в квітковому костюмі мала біполярний розлад особистості, чи що молодий хлопець у вицвілій футболці з принтом «Asteroids» одного дня створить абсолютно новий всесвіт.
Оглядаючись, я здивувався, чому Галлідей, який завжди стверджував, що мав жалюгідне дитинство, пізніше згадував його з такою ностальгією. Я знав, що коли нарешті виберусь зі стеків, не оглядатимусь. І точно не створюватиму детальну симуляцію того місця.
Я глянув на габаритний телевізор «Зеніт» та приєднану до нього приставку «Atari 2600». Симульована текстура деревини на пластиковому корпусі «Atari» ідеально відповідала симульованій текстурі на шафі з телевізором та стінах у вітальні. Біля «Atari» лежала взуттєва коробка з дев’ятьма ігровими картриджами: «Combat», «Space Invaders», «Pitfall», «Kaboom!», «Star Raiders», «The Empire Strikes Back», «Starmaster», «Yars’ Revenge» та «E.T.». Мисливці надавали особливого значення відсутності «Adventure», гри, в яку Галлідей грав на цій самій приставці в кінці «Запрошення Анорака»
Я швидко обшукав іншу частину будинку і переконався, що там не було інших аватарів. Тоді відчинив двері кімнати Джеймса Галлідея. Вона була порожньою, тож я увійшов всередину і зачинив двері. Скріншоти і симуляція цієї кімнати були доступні роками і я вивчив їх досить ретельно. Але це вперше я стояв всередині «справжньої кімнати». По тілу пробігли мурашки.
Килим був жахливого гірчичного кольору. Такі ж були і шпалери. Але стіни майже повністю покриті постерами фільмів чи рок-гуртів: «Справжній геній», «Військові ігри», «Трон», Pink Floyd, Devo, Rush. Прямо біля дверей стояла книжкова полиця, що мерехтіла науковою-фантастикою і фентезі в м’яких обкладинках (всі з яких я прочитав, звичайно). Друга книжкова полиця стояла біля ліжка вщерть забита старими комп’ютерними журналами та правилами до «Dungeons & Dragons». Біля стіни були складені кілька довгих коробок з коміксами, кожна ретельно підписана. І там, на побитому дерев’яному столі в кутку, був перший комп’ютер Джеймса Галлідея.
Як і багато інших комп’ютерів тієї епохи, він містився в одному корпусі з клавіатурою. На етикетці над клавішами було вибито «TRS-80 COLOR COMPUTER 2, 16K RAM». Із задньої частини машини зміїлись кабелі до аудіо-касетного магнітофона, невеликого кольорового телевізора, матричного принтера та модему на 300 бод. На дошці поруч з модемом був прикріплений довгий список телефонних номерів для набору електронних дошок оголошень.
Я сів і знайшов вмикач живлення для комп’ютера та телевізора. Почувся статичний тріск, потім низький гул: телевізор почав нагріватися. Через мить з’явився зелений стартовий екран TRS-80 і я побачив такі слова:
РОЗШИРЕНА ВЕРСІЯ COLOR BASIC 1.1
АВТОРСЬКІ ПРАВА ЗАХИЩЕНО (c) 1982 РОЗРОБЛЕНО TANDY
OK
ebooksa