— Люди — надзвичайно дивні створіння, — зауважив Філіп. — Я не сподівався, що ви підете рядовим на фронт.
Гейворд злегка знітився і всміхнувся, але не озивався.
— Учора я пройшов медогляд, — сказав він нарешті. — Варто було стерпіти цю
Філіп помітив, що його товариш досі вживає показні французькі слова там, де чудово пасували англійські. Саме тієї миті до шинку зайшов Макалістер.
— Я хотів вас бачити, Кері, — повідомив він. — Мої співробітники більше не хочуть притримувати ці акції. На ринку відбувається казна-що. Вони вимагають, аби ви розрахувалися.
Філіпове серце втекло у п’яти. Він знав, що це неможливо. Розрахуватися означало змиритися з втратами, але гордість змусила його відповісти спокійно.
— Не думаю, що зараз варто їх забирати. Краще продайте їх.
— Добре вам казати «продайте», а я не знаю, чи вдасться. На ринку застій, покупців немає.
— Але зараз їхня вартість одна ціла одна восьма фунта.
— Ах, так, але це нічого не означає. Стільки ви за них не отримаєте.
Філіп трохи помовчав, намагаючись оволодіти собою.
— Ви маєте не увазі, що вони взагалі нічого не коштують?
— Ох, я цього не кажу. Звісно ж, вони щось коштують, але зрозумійте, зараз їх ніхто не купує.
— Тоді продайте їх за стільки, скільки вдасться.
Макалістер пильно подивився на Філіпа, замислившись, чи не занадто сильний для нього цей удар.
— Мені страшенно шкода, старий, але ми всі в одному човні. Ніхто не думав, що війна так затягнеться. Я вас у це втягнув, але сам теж загруз.
— Байдуже, — озвався Філіп. — Хто не ризикує, той не п’є шампанського.
Він повернувся до столика, з-за якого підвівся, щоб побалакати з Макалістером. Кері був ошелешений, раптом страшенно розболілася голова, але йому не хотілося, щоб його вважали слабкодухим. Він просидів ще годину, збуджено регочучи з кожного сказаного слова. Урешті-решт він підвівся.
— Ви мужньо сприйняли новину, — сказав Макалістер, потискаючи йому руку. — Гадаю, нікому не захочеться втратити від трьох до чотирьох сотень фунтів.
Повернувшись до своєї тісної вбогої кімнатки, Філіп кинувся на ліжко і піддався розпачу. Він продовжував гірко шкодувати, що був таким дурнем; продовжував повторювати собі, що шкодувати безглуздо, адже все, що сталося, було неминучим лише тому, що сталося, але він ніяк не міг із собою впоратися і почувався жахливо нещасним. Заснути не вдавалося. Філіп пригадував, як протягом кількох останніх років викидав гроші на вітер. Голова мало не лускала від болю.