Філіп відвернувся і не відповідав. Серце шалено загупало. Ательні змовк, і тиша раптом здалася юнакові нестерпною. Він не міг вигадати жодного слова у відповідь.
— Господиня квартири повідомила, що востаннє бачила вас у суботу ввечері, і сказала, що ви заборгували їй комірне за минулий місяць. Де ви ночували цього тижня?
Від необхідності відповідати Філіпа мало не знудило. Він втупився поглядом у вікно.
— Ніде.
— Я намагався вас знайти.
— Навіщо? — не зрозумів Кері.
— У нас із Бетті теж траплялася скрута, до того ж ми мали маленьких дітей. Чому ви не прийшли до нас?
— Я не міг.
Філіп боявся, що заплаче. Він відчув страшенну слабкість, заплющив очі та насупився, намагаючись контролювати себе. Несподівано він розгнівався на Ательні, що той не дає йому спокою, однак почувався геть зламаним, тому поступово, не розплющуючи очей, повільно, щоб не тремтів голос, розповів про свої поневіряння протягом кількох минулих тижнів. Кожне слово переконувало його, що він поводився, наче дурень, і промовляти їх було щоразу важче. Філіп не сумнівався, що Ательні вважатиме його справжнім ідіотом.
— Від сьогодні ви житимете у нас, аж поки не знайдете собі щось, — сказав Ательні, коли Кері нарешті висповідався.
Філіп зашарівся, сам не розуміючи чому.
— Ох, це страшенно люб’язно з вашого боку, але не думаю, що погоджуся.
— Чому?
Кері не відповів. Він відмовився інстинктивно — через страх видатися нав’язливим, до того ж від природи соромився, коли йому робили послуги. Йому було чудово відомо, що Ательні ледве зводять кінці з кінцями, і така велика родина не має ані місця, ані грошей, аби приймати когось чужого.
— Звісно ж, ви мусите залишитись тут, — наполягав Ательні. — Торп ляже з кимось із братів, а ви влаштуєтеся на його ліжку. Не турбуйтеся, ми навіть не помітимо того, що ви з’їсте.
Філіп боявся щось казати, і чоловік, підійшовши до дверей, гукнув дружину.
— Бетті, — сказав він, коли жінка увійшла, — містер Кері трохи поживе з нами.
— Ох, чудово, — зраділа його дружина. — Піду приготую йому ліжко.
Вона озвалася таким щирим, дружнім тоном, наче це було очевидно, і Філіп неабияк розчулився. Він ніколи не сподівався, що люди добре ставитимуться до нього, тож така поведінка завжди дивувала і зворушувала його. Зараз Кері не зміг стриматися, — і дві великі сльози збігли по його щоках. Ательні обговорювали, як усе влаштувати, і вдали, наче не помітили його слабкості. Коли місіс Ательні вийшла, Філіп відкинувся на стільці та, визирнувши у вікно, тихенько засміявся:
— Не надто підходяща погода, щоб ночувати на вулиці, чи не так?