У котеджі перед ними світилися вікна, і за хвилину вони увійшли до невеличкої крамнички. На мить їх засліпило яскраве світло.
— Ви сьогодні пізно, — зауважила місіс Блек. — Я вже збиралася зачинятися. — Вона глипнула на годинник. — Майже дев’ята.
Саллі попросила півфунта чаю (місіс Ательні ніколи не могла змусити себе купити більше ніж півфунта чогось), і вони рушили в зворотному напрямку. Час від часу в темряві коротко й різко скрикувала якась тварина, але здавалося, наче вона лише хоче підкреслити тишу.
— Здається, якщо завмерти, можна почути море, — сказала Саллі.
Вони нашорошили вуха, й уява одразу намалювала ледь чутний звук, із яким невеликі хвилі набігають на гальку. Коли вони вдруге минали східці, закохані досі були там, але цього разу вони не розмовляли, а обіймалися — чоловікові вуста притискалися до дівочих.
— Схоже, вони дуже зайняті, — пожартувала Саллі.
Вони повернули за ріг, і теплий вітер на мить торкнувся їхніх облич. Від землі ширилася свіжість. Ця тремтяча ніч була якоюсь дивною, і здавалося, наче щось невідоме причаїлося і чекає: тиша раптом набрякла змістом. Філіп відчув у серці щось дивне: щось переповнювало його, і воно ледь не топилося (банальні фрази надзвичайно точно описували цей дивний стан); він почувався щасливим, схвильованим і нетерплячим. Раптом згадалися рядки, в яких Джессіка та Лоренцо[344] бурмотіли одне одному мелодійні слова, шукаючи межу одне одного; у химерних образах, що зачудували Філіпа, їхня пристрасть здавалася чистою та яскравою. Він не знав, що було такого в повітрі, що всі його почуття наїжачилися; він відчував, що перетворився на суцільну душу, готову насолоджуватися пахощами, звуками і смаками землі. Ніколи раніше Кері не відчував такої вишуканої готовності сприймати красу. Він боявся, що Саллі промовить слово і зруйнує чари, і водночас мріяв почути її голос, але дівчина мовчала. Глибокий багатий дівочий голос всотав у себе голос сільської ночі.
Вони дійшли до поля, через яке Саллі мала повернутися до хатинки. Філіп пішов уперед, щоб відчинити для неї ворота.
— Ну, що ж, гадаю, тут я з вами попрощаюся.
— Дякую, що пройшли стільки зі мною.
Саллі простягнула хлопцеві руку і, торкнувшись її, він сказав:
— Якщо ваша ласка, поцілуйте мене, як цілуєте родичів, бажаючи їм на добраніч.
— Я не проти, — озвалася дівчина.
Філіп просто пожартував. Він хотів поцілувати її лише тому, що почувався щасливим, дівчина поруч гарно виглядала, а ніч була такою прекрасною.
— Отже, на добраніч, — сказав він, тихенько засміявшись, і притягнув дівчину до себе.
Вона підставила йому теплі, повні м’які вуста. Кері трохи нахилився до їхнього пуп’янку, а потім, сам не розуміючи чому, стиснув дівчину в обіймах. Саллі мовчки піддалася. Її тіло було міцним і сильним. Філіп відчував, як б’ється навпроти його грудей її серце. А потім він утратив голову. Почуття наповнили його, наче невпинні потоки води, і він потягнув дівчину в темну місцину під живоплотом.
120
Філіп спав мов убитий і прокинувся від того, що Гарольд полоскотав його обличчя пір’їнкою. Розплющивши очі, Кері застогнав від задоволення. Він сп’янів від сну.
— Вставайте, ледащо, — погукала Джені. — Саллі сказала, що не чекатиме на вас, якщо ви не поквапитеся.
Раптом він згадав усе, що сталося. Серце втекло у п’яти, і, вже вилізши наполовину з ліжка, Кері завмер і гірко-гірко пошкодував про скоєне. Що вона скаже йому сьогодні вранці? Філіп боявся зустрічі з дівчиною і запитував себе, як міг бути таким дурнем. Але діти не дали йому часу на роздуми. Едвар узяв його купальний костюм та рушник, Етельстан стягнув із хлопця ковдру, а вже за три хвилини всі з гуркотом рушили в путь. Саллі усміхнулася Філіпу так само мило й невинно, як завжди.