— Як довго ви вдягалися, — сказала вона. — Я вже думала, ніколи не прийдете.
У її поведінці нічого не змінилося. Кері чекав на якусь зміну, ледь помітну або різку; уявляв, що вона соромитиметься того, як поводилася з ним, чи гніватиметься, або, може, триматиметься фамільярніше; та нічого такого не сталося. Саллі була точнісінько такою ж, як раніше. Вони всі разом ішли до моря, теревенячи та сміючись; Саллі була мовчазною (але такою вона була завжди), стриманою (але він ніколи не бачив її іншою) і лагідною. Дівчина не шукала приводу заговорити з Філіпом, але й не уникала його. Кері був вражений. Він чекав, що події вчорашньої ночі викличуть у ній якісь зміни, але здавалося, наче нічого не сталося, немов усе було просто сном. Філіп ішов поруч із Саллі, тримав однією рукою за руку маленьку дівчинку, а другою — хлопчика, якомога безтурботніше базікав, але подумки шукав пояснення. Розмірковував, чи вважає Саллі, що про їхню близькість слід забути. Можливо, вона, так само як він, просто піддалася емоціям і, зважаючи на те, що все сталося випадково, через особливі обставини, вирішила викинути це з голови? Дівчина поставилася до ситуації з такою потужною розсудливістю та зрілою мудрістю, які не пасували ані її вікові, ані характерові, однак Філіп збагнув, що нічого не знає про Саллі. У ній завжди була якась загадка.
Вони пограли у воді у довгої лози, і веселощі були такими ж нестримними, як і вчора. Саллі ставилася до всіх по-материнськи, не відводила уважного погляду і кричала, що вони запливли занадто далеко. Поки всі стрибали, дівчина спокійно плавала туди-сюди, час від часу перевертаючись на спину. Незабаром вона повернулася на берег, витерлася і більш-менш наказовим тоном кликала всіх до себе, аж поки у воді не залишився тільки Філіп. Він скористався нагодою і завзято зробив непоганий заплив. Оскільки це був уже другий ранок, він звик до холодної води, і його звеселяла її солона свіжість. Вода дозволяла йому вільно розпоряджатися своїми кінцівками, і він долав відстань широкими впевненими рухами. Однак Саллі, загорнувшись у рушник, уже підійшла до води.
— Ви негайно вилізете з води, Філіпе, — гукнула дівчина, наче він був маленьким хлопчиком, за яким вона доглядала. А коли Кері, посміюючись із її владного тону, рушив до дівчини, вона дорікнула йому:
— Дуже необачно з вашого боку так довго залишатися в воді. Он губи зовсім сині, і подивіться-но на свої зуби — вони ж стукотять.
— Гаразд, уже виходжу.
Раніше вона ніколи так із ним не розмовляла. Можна подумати, те, що сталося, дало їй якісь права на нього, і тепер Саллі вважає Кері дитиною, про яку треба піклуватися. За кілька хвилин вони вдягнулися й рушили назад. Раптом дівчина помітила Філіпові руки.
— Погляньте-но, вони геть сині.
— Ой, усе гаразд. Просто погана циркуляція крові. За хвилинку вона повернеться куди слід.
— Давайте їх сюди.
Саллі взяла його долоні в свої і по черзі потерла їх, аж поки не повернувся колір. Кері зворушено й зачудовано спостерігав за її діями. У присутності дітей він нічого не міг їй сказати, а поглядами вони не зустрічалися, утім Філіп був упевнений: вони не уникали цього навмисно, просто так склалося. Протягом дня нічого в поведінці дівчини не підказало йому, що вона думає з приводу того, що між ними сталося. Можливо, Саллі була трохи балакучішою, ніж зазвичай. Коли вони всі сиділи на хмелевому полі, дівчина розповіла матері, яким неслухняним був Філіп і як він не виходив із води, аж поки не посинів від холоду. Неймовірно, однак здавалося, наче вчорашні події розбурхали в дівчині бажання захищати його. Саллі хотіла опікуватися Філіпом так само, як своїми братами та сестрами.
Залишитися наодинці їм не вдавалося аж до самого вечора. Саллі готувала вечерю, а Філіп сидів біля вогнища на траві. Місіс Ательні пішла в село на закупи, а діти розсипалися навсібіч, займаючись кожен чимось своїм. Філіп не наважувався завести розмову. Він страшенно нервував. Дівчина з незворушною спритністю займалася своєю роботою і спокійно сприймала тишу, котра так бентежила Філіпа. Він не знав із чого почати. Зазвичай Саллі була небагатослівною, якщо не збиралася сказати щось конкретне чи якщо до неї не зверталися. Урешті-решт Кері не витримав.
— Саллі, ви не гніваєтеся на мене? — раптом ляпнув він.
Дівчина повільно підвела погляд і подивилася на нього без жодних емоцій.
— Я? Ні. А в мене є на це причини?
Приголомшений Філіп нічого не відповів. Дівчина зняла з каструлі кришку, помішала страву і знову поклала кришку на місце. У повітрі розлився апетитний аромат. Саллі знову глипнула на Філіпа, її вуста ледь відкрилися у спокійній посмішці — дівчина усміхалася очима, а не обличчям.
— Ви завжди мені подобалися, — зізналася вона.
Філіпове серце підскочило в грудях, і він відчув, як кров прилила до щік. Він витиснув із себе слабенький смішок.
— Я цього не знав.
— Тому що ви дурник.