Філіп змучено зустрівся з дівчиною поглядом.
— Я точно не знаю, — пробурмотів.
— Ви кумедний. Інші чоловіки здебільшого зраділи б.
Він збагнув, що обдурив сам себе: не самопожертва змусила його задуматися про шлюб, а бажання мати дружину і кохати. Тож тепер, коли все це вислизало з рук, Філіпа накрило хвилею розпачу. Він хотів цього більше за все на світі. Хіба цікавила його Іспанія та її міста, — Кордова Толедо, Леон — хіба захоплювали його пагоди Бірми і лагуни Полінезії?
На часі була Америка. Філіпу здавалося, що ціле життя він керувався ідеалами інших людей, прищепленими йому сказаними чи написаними словами, але ніколи не прислухався до бажань власного серця. Його шлях завжди залежав від того, що він, на власну думку, мусив робити, а не від того, що щиро прагнув робити. Тепер Філіп нетерпляче відмахнувся від усього цього. Він жив тільки майбутнім, а сьогоднішній день завжди, завжди вислизав із рук. Які у нього ідеали? Філіп подумав про своє бажання втілити в життя заплутані та прекрасні наміри, такі ж, як у мільярдів інших людей, безглузді вчинки. Та чи не розумів він, що найпростіша модель життя, коли людина народжується, працює, одружується, залишає по собі дітей і помирає, — була найдосконалішою. Можливо, капітуляція перед щастям була поразкою, але така поразка варта тисячі перемог.
Філіп швидко глянув на Саллі, замислився, про що вона думає, і знову відвів погляд.
— Я збирався попрости вас вийти за мене, — зізнався він.
— Я думала, що ви, напевно, так і зробите, але мені не слід стояти у вас на шляху.
— Ви б не стояли.
— А як щодо ваших подорожей? Іспанія та всіляке таке?
— Звідки вам відомо, що я хотів подорожувати?
— Як я могла про це не знати? Чула, як ви з татом обговорювали їх до посиніння.
— Мені начхати на них. — Філіп помовчав, а потім низько прошепотів хрипким голосом: — Я не хочу залишати вас. Не можу вас залишити.
Дівчина не відповіла. Він не знав, про що вона думає.
— Я хочу дізнатися, чи вийдете ви за мене, Саллі.
Дівчина не поворухнулася, і на її обличчі не промайнуло жодних емоцій, але вона озвалася, не дивлячись на Кері:
— Якщо захочете.
— А вам цього не хочеться?
— Ох, звісно ж, я б хотіла мати власний будинок, і мені вже час десь облаштуватися.
Філіп злегка усміхнувся. Він уже непогано знав Саллі, тож її поведінка його не здивувала.