Листа показали вікарію, але той від цього зробився ще впертішим. Він не заперечував, аби племінник обрав собі іншу професію, навіть запропонував йому продовжити династію і стати лікарем, але ніщо не могло змусити його дати хлопцеві грошей на життя в Парижі.
— Це просто виправдання самозакоханого сластолюбства, — сказав він.
— Цікаво чути, що ти звинувачуєш інших у самозакоханості, — уїдливо огризнувся Філіп.
Тим часом від Гейворда прийшов лист, у якому він повідомляв назву готелю, де можна було винайняти кімнату за тридцять франків на місяць, і давав Філіпові рекомендацію для
— Але ти не маєш грошей, — жахнулася вона.
— По обіді я поїду до Теркенбері й продам прикраси.
Від батька він успадкував золотий годинник із ланцюжком, дві чи три каблучки, кілька запонок і два затискачі для краватки. Один із них був оздоблений перлинами і міг забезпечити свого господаря пристойною сумою.
— Справжня вартість прикраси та її ціна — різні речі, — попередила тітка Луїза.
Філіп усміхнувся, адже це була одна з улюблених дядькових приказок.
— Я знаю, але отримаю за все разом щонайменше сто фунтів, це прогодує мене до того дня, коли мені виповниться двадцять один.
Місіс Кері не відповіла, але піднялася нагору, вдягла свій маленький чорний капор і пішла до банку. За годину вона повернулася, підійшла до Філіпа, котрий читав у вітальні, і простягнула йому конверт.
— Що це? — запитав він.
— Маленький подаруночок для тебе, — відповіла тітка, сором’язливо всміхаючись.
Філіп відкрив його і знайшов там одинадцять п’ятифунтових купюр і невеличкий паперовий мішечок із соверенами.
— Я не могла змиритися з думкою, що ти продаси батькові прикраси. Це мої гроші, які лежали в банку. Тут майже сто фунтів.
Філіп зашарівся і сам здивувався, коли відчув сльози у себе на очах.