— Ох, гадаю, так і буде, — самовдоволено озвалася жінка. — Але, звичайно, ніщо не вдається одразу.
Місіс Оттер була дуже люб’язною. Вона дала Філіпові адресу крамнички, де можна було придбати папку для картин, папір для малювання і вугілля.
— Завтра близько дев’ятої я йду до «Амітрано», якщо ви теж прийдете, я попіклуюся, аби ви отримали гарне місце та всіляке таке.
Жінка поцікавилася, чим Філіп планує займатися, і він, не бажаючи зізнаватися, що мало розуміється на таких речах, сказав:
— Ну, спочатку я хочу навчитися малювати.
— Як приємно це чути. Люди завжди занадто поспішають. Я не бралася за олійні фарби, поки не провчилася тут два роки, й ось — подивіться на результат.
Вона кинула погляд на портрет матері — поганеньку картину, що висіла над каміном.
— На вашому місці я б ставилася обережно до знайомств із новими людьми. Не спілкувалася б із усілякими іноземцями. Я сама дуже ретельно обираю коло знайомих.
Філіп подякував за пораду, однак вона здалася йому дивною. Йому не надто хотілося ретельно обирати знайомих.
— Ми живемо тут так, наче й не виїжджали з Англії, — додала мати місіс Оттер, котра досі майже не озивалася. — Ми навіть перевезли сюди всі наші меблі.
Філіп оглянув кімнату. Вона була захаращена масивними меблями, а на вікнах висіли білі мереживні фіранки, схожі на ті, якими влітку тітка Луїза прикрашала будинок вікарія. Піаніно і камінна полиця були вкриті шовком із фабрики «Ліберті». Місіс Оттер помітила його допитливий погляд.
— Увечері, коли ми зачиняємо віконниці, справді здається, наче опиняємося в Англії.
— І їмо ми тут так само, як удома, — повідомила її мати. — М’ясо на сніданок і обід посеред дня.
Вийшовши з будинку місіс Оттер, Філіп пішов купувати все необхідне для малювання; а наступного ранку, коли вибило дев’яту, з’явився біля школи, з усіх сил намагаючись виглядати впевнено. Місіс Оттер уже була там і зустріла його з дружньою усмішкою. Філіп схвильовано чекав, як поставляться інші до появи
— Ох, тут нічого такого не буває, — сказала вона. — Розумієте, приблизно половина наших учнів — панянки, і вони задають тут правила поведінки.
Студія була просторою та порожньою; на сірих стінах висіли роботи, які отримали нагороди. На стільці сиділа натурниця у недбало накинутому халаті, а навколо стояла дюжина чоловіків та жінок. Дехто перемовлявся, а інші домальовували етюд. У натурниці була перша перерва.
— Вам краще не братися одразу за складні завдання, — порадила місіс Оттер. — Поставте мольберт ось тут. Ось побачите, з цієї точки її найпростіше малювати.
Філіп послухався її поради, і жінка познайомила його з молодою панянкою, що сиділа поруч.
— Містер Кері — міс Прайс. Містер Кері ніколи раніше не навчався живопису, ви ж не проти спочатку трішки допомогти йому, правда ж? — Потім вона повернулася до натурниці: —
Жінка відклала газету «