— Ох, щоб вона згинула, служба твоя! Знемоглася я вся, хвилюючись про тебе! Іди ж тепер поздоровкайся з татом.
На радощах я й не помітив батька. Стоїть осторонь — у пальті з бобровим коміром, на ногах кирзові чоботи, на голові шапка-вушанка. Пальто таке довжелезне, що поли волочаться по землі, як у деяких міських молодиць. Але не думаю, що таке пальто він придбав, ганяючись за модою: купив перше, що трапилося на очі, от і все. З татового плеча звисав важкий набитий під зав"язку хурджин. Він навіть не здогадався опустити його на землю, дивився на мене, дивився… Ув очах сльоза.
— Тату!
Він неквапливо опустив хурджин на землю, стримано обняв мене, наче соромлячись. «Таточку», — пробурмотів я, горнучись до нього. Нелегко йому, бідоласі, живеться: мама з бабусею зітхнути не дають, щоденно в полі та в полі, а випаде вільна часина — й тоді не відпочиває, все щось майструє, аби рукам робота.
— Диви, як ти виріс, га? Справжній джигіт! — сказав батько, втираючи долонею очі.
— Мама як там, жива-здорова?
— А що їй зробиться? Жива!
— А Доно, Айшахон?
— Бігають усе…
— А Закір? Як його справи?
— Непогано, працює. Його нагородили медаллю. Зараз він її на пальті носить.
— Ну й Закір!
Обмін інформацією перебила бабуся.
— Кузи, годі чмокатися, бери хурджин та ходімо, — наказала вона.
— Товаришу Кузиєв!
Я озирнувся. Біля під"їзду стояв Алі Усманов. Я пішов до нього.
— Хашиме! — суворим наказом зупинила мене бабуся. — Іди-но сюди.
— Товаришу Кузиєв! — дещо роздратовано покликав мене Алі Усманов ще раз. Я мимовільно виструнчився, знову ступив крок до нього. Та ба!
— Ану вернись назад! — ще суворішим, ніж полковник, голосом наказала бабуся й грізно стукнула своїм сучкуватим костуром об асфальт.
Отак хвилин п"ять метався, як той дурень, не знаючи, куди йти: послухати одного — друге розсердиться, догодиш другому — перше образиться. Добре, хоч полковник пішов і за хвилину біля виходу з"явився Салімджан-ака.
ebooksa