— Анашу не забув?
— Ні, взяв.
— Головне, не гарячкуй!
— Гаразд.
— Суворо дотримуйся нашого плану.
— Слухаюсь.
— Щасливо, синку.
Шкода, звичайно, що Салімджан-ака не зміг поїхати з нами, але посудіть: якщо у мене лише справа групи Аббасова, то у полковника таких — десяток. Сю ніч він теж не буде спати — всі нитки операції сходяться у його кабінеті.
Нарешті ми розсілися у критій машині й рушили в дорогу. Тільки тоді я пояснив групі її завдання, не приховав, що операція складна і небезпечна — тому й вибирали добровольців, закликав усіх бути якомога обережнішими і зібраними.
— Цих паразитів давно треба було ізолювати від чесних людей, — з ненавистю промовив пенсіонер Муслім-бобо.
— Слава богу, що сьогодні ми підрубаємо отруйне дерево під корінь, — підтримав старого друга Мерган-ата.
— Ви сказали, скільки їх загалом душ? — спитав досвідчений Сурат-ака, примружившись. І після моєї відповіді додав: — Так, труднувато буде…
— Дарма, — пограв м"язами боксер Хасан. — Упораємося.
— Двох я беру на себе, — пообіцяв його брат Хусан. «Спішилися» ми неподалік від пам"ятного вам смітника.
Дув холодний пронизливий вітер, гнав по небу чорні розкошлані хмари. Темно, хоч в око стрель. І мов на те, рівчак повен води, в яку одразу ж усунулись Муслім-бобо та дідусь Мер-ган, набравши у взуванку.
— Дрібниці, байдуже, — сказав пошепки Мерган-ата. — Бувало гірше, коли, скажімо, билися з басмачами.
— Підождіть, у мене калошу вхопила вода! Стара дасть мені тепереньки перцю! — Муслім-бобо, не втримавшись, засміявся, до того ж досить голосно.
— Тихше! — просичав Сурат-ака.
Минулося: навколо, як і раніше, було тихо, тільки вітер моторошно гув. Короткими перебіжками, ховаючись поза кущами та купами сміття, ми добігли до глиняних стін і, як було умовлено, оточили двір. Тепер мені треба дістатися всередину, з"ясувати обстановку і дати команду своєму загонові.
Я перестрибнув дувал за один розгін. Двір огорнутий глухою тишею, поночі, як у могилі, тільки з димаря вряди-годи вилітають слабкі іскри, що одразу ж гаснуть у сирій імлі.
ebooksa