Тієї ночі чергували Далтон і Кардона. У комірці панувала напівтемрява — верхнє світло було вимкненим, — столи з апаратурою та шпаркуваті стіни освітлювали екрани та дві настільні лампи. Джено сидів за основним монітором. Енді Далтон, заклавши ногу на коліно, куняв у шкіряному кріслі з коліщатами в протилежному від входу кутку.
— Принести кави? — запитав Джено Кардона.
Я примостився у крісло ліворуч від монітора із розгорнутим на весь екран діалоговим вікном BrAD Pro Scanner’а. Головна панель все ще була темною.
— Так, якщо вам не важко.
Джено встав. Я відзначив, що він сьогодні без халата, в коротких шортах до колін, пляжній сорочці та яскраво-червоних шльопанцях-в’єтнамках.
— Система активна? — поцікавився я, кивнувши на монітор.
— Ага.
Ще до того, як лаборант відповів, я помітив, що на екрані проблискували та швидко зникали, мов сліди від метеоритів, уривчасті сріблясті дуги. Сканер працював. Джено потягнув двері на себе й подався до кавового автомата. Лунке хляпання в’єтнамок розбуркало Далтона. Крісло під ним скрипнуло, вчений витягнув голову й побачив за монітором мене.
— О, ви вже тут! Як справи?
— Добре, дякую.
— Теодор заснув?
— Так.
Не підводячись і чіпляючись руками за стільницю, доктор Далтон протиснув крісло між столом та оглядовим вікном, потім — повз вхідні двері, за якими щойно зник Кардона, аж поки не зупинився ліворуч від мене. Нахилився, впершись правим ліктем у бильце.
— Що там у нас?
Картина на головній панелі змінювалася. Спочатку нестійкими й через те немовби живими плямами проступили кольори — сірий, білий, темно-синій і жовтий. За мить плями змішалися, породивши сферу, верхня половина якої залишалася блакитною, а нижня — коричневою. Паралельні білі риски розбігалися вгору й униз від лінії поєднання кольорів.
— Це що? — зацікавлено буркнув Далтон.
— Авіагоризонт[68], — відповів я.
Енді Далтон, вигнувши брову, подивився на мене.
— Перед сном я читав йому книгу про те, як миші змайстрували літак. Це одна з ілюстрацій до книги.
Авіагоризонт почав віддалятися й незабаром щез. На його місці виникла напрочуд чітка картинка: недобудований дерев’яний біплан зі шпангоутами та нервюрами[69], що нагадували ребра, й півдесятка мишенят у коричневих льотних куртках, які метушаться довкола, — ще одна деформована уявою картинка із книги Содомки.