Мені наснився
дім — моя квартира на Грушевського. Я сидів у дитячій із ноутбуком на колінах. Теодора не було. Вві сні я зайшов у Google, відкрив розділ «Історія активності в Інтернеті та додатках» і прокручував записи вниз, поки не натрапив на:
пошук peyton norwood washington field email 10:27
пошук peyton norwood fbi email 10:24
пошук special agent norwood 10:22
Сновидіння було усвідомленим, я відчував, що можу впливати на свої дії. Спочатку в пошуковому рядку ввів peyton norwood washington field email. Потім — peyton norwood fbi email. Більшість результатів стосувалася не спецагента Пейтона Норвуда, а дій ФБР у містечках Норвуд, штат Массачусетс[72], Норвуд, штат Нью-Джерсі[73], Норвуд, штат Огайо[74], Норвуд, штат Пенсильванія[75] або яких-небудь інших подій у вищезгаданих Норвудах без прив’язки до ФБР. Фразу special agent norwood пропустив через пошуковик останньою. Результати не відрізнялися від попередніх. Я пробіг очима перші заголовки: FBI Special Agent Salary in Norwood, NJ[76], Norwood students earn FBI Junior Agent badges[77], Allstate Agent, Norwood, NJ — Life, Home & Auto Insurance[78]. А тоді перемістив указівник миші до позначки «Зображення» в рядку меню Google. І це вже був не сон. Чи то пак не зовсім сон. Я немовби відмежувався сам від себе й уві сні розумів — пригадував, — що саме так учинив два місяці тому, в Україні, в ніч із п’ятниці на суботу, 13 червня: спочатку прогнав фрази, які знайшов у історії Google, через пошук, зупинився на останній, а згодом, не знайшовши нічого цікавого, перемкнувся на пошук серед зображень. Сподівався, що це дасть змогу відсіяти частину посилань щодо населених пунктів. І помилився. Тобто мені здавалося, що помилився.
Уві сні вказівник миші дотягнувся до напису «Зображення». Я клацнув лівою кнопкою, а тоді
зі страхітливим хрипом прокинувся.
Сів у ліжку.
Легені палали, наче хтось наповнив їх метаном і підпалив.
Я згадав.
Щоб мені сказитися, я пригадав, де його бачив!
— Меллорі, ви тут?! — я розчахнув двері кімнати для спостережень.
Асистентка доктора Далтона, схилившись набік, куняла в кріслі, вчора зайняте Енді Далтоном.
— Що? — вона випросталась, закрутила головою навсібіч і побачила мене. — Що трапилося?
— Тут є Інтернет? — випалив я, вмикаючи горішнє світло.
— Так, але… — лампи спалахнули, й дівчина прикрила очі рукою.
— Мені потрібен Інтернет!
Вона встала з-за столу, показала рукою на плаский монітор обабіч основного екрана. Я протиснувся повз неї, влаштувався у кріслі, підтягнув клавіатуру. Білявка, все ще мружачись, витріщалася на мене.
— Що не так? — спідлоба зиркнув на неї.