Доки світло не згасне назавжди

22
18
20
22
24
26
28
30

– Так, звісно. – Аміна заметушилася, чи то вдаючи, що не помічала доньки, чи то справді задумавшись і не зауваживши Рутиної появи. Похапцем відсунувши від себе кухонну дошку, вона запропонувала: – Сідай. Ось сюди, навпроти.

– Ма, я постою.

Зчепивши долоні перед собою, Аміна застигла. Вона ухилялась від погляду доньці в очі, але вигнула голову так, аби це не здавалося малодушним чи боягузливим.

– Кажи. Я слухаю.

Рута нервово покусувала задерту шкірочку біля нігтів і сторожко прислухалася до власних думок – страхалася найменших виявів материнського інстинкту, – але поки що не відчувала нічого, крім бажання позбутися вагітності. Вона наказала собі вживати лише слово «ембріон» і ніколи, навіть подумки, не називати його «дитина».

– Ми про це вже говорили, – почала дівчина. – Просто нагадую: я хочу зробити аборт.

Аміна озвалася відразу, проте відповіла якось розхристано, ніби перебувала десь не тут, міркувала про щось інше.

– Так, добре, звісно. – Мати тупилась у складені на столі руки, через що виникало враження, нібито розмовляє з кимось під столом. Зрештою несміливо уточнила: – А ти впевнена? Тобто я не хочу, щоб ти думала, що це… Ну, це не кінець життя. Ми могли б допомогти. Можеш народити дитину, залишити нам, а сама поїхати на навчання. – Аміна зам’ялася. – Це не… я просто пропоную…

На очах Рути виступили сльози.

– Ні.

«Не дитина. Ембріон. Це не дитина».

– Ну добре, – поспіхом погодилась Аміна.

– Я знаю, батько проти… – дівчина вимовила «батько» наче якусь лайку.

– Ти не повинна цим перейматися.

– Я впевнена, – несподівано різко відкарбувала Рута. – Я не ламатиму своє життя, бо хтось вважає, що так буде правильно.

Мати нарешті сфокусувала на ній погляд і розчепила руки.

– Усе буде добре, не хвилюйся через батька. – Аміна намагалася натягти на обличчя маску впевненості, вдати, начебто вірить у те, що каже, та попри всі зусилля гірке переконання, що нікчемний світ так чи так її розчарує, не зникало з лиця. – Ти все правильно говориш, тобі треба зробити аборт.

«Розмовляєш зі мною, як із недорозвиненою дитиною», – образилася Рута. І прикусила зсередини щоку, щоб не озвучити цю думку.

Запала напружена тиша.

Майже хвилину Рута, опустивши очі, чекала на продовження розмови. Сподівалася, що мати говоритиме, коли піти до лікаря, порадить, що із собою взяти чи… зрештою, скаже хоча б щось! Рута не для того починала розмову, щоби просити в неї дозволу зробити аборт! Однак Аміна німувала, і врешті дівчина, змірявши матір сповненим сумніву поглядом, вийшла з кухні.