Доки світло не згасне назавжди

22
18
20
22
24
26
28
30

Рутині губи стулились, і вона пильно придивилася до Іванчиного обличчя. Подруга знає про її вагітність? Могла якось рознюхати? Десь почути?.. Навряд. Сумнівно, що батьки про таке розбовкали. Особливо після того, як вона запевнила, що робитиме аборт. Запитання майже точно не мало підтексту, але від того не ставало менш безглуздим.

– Ти зранку головою вдарилася? – Рута вигнула брову. – Я просрала ЗНО, моя сестра зі мною не розмовляє, бо мій колишній убив її нареченого, а ти питаєш, чи я зараз із кимось мучý? Ти нормальна?

– Ну… – Іванка здвигнула плечима з таким виглядом, неначе промовляла: одне іншому не заважає. – Не знаю.

Рута закотила очі.

– Не закочуй мені очі, Статник. – Іванка здула гривку з лоба.

– Блін, Бадалян, не гони!

– Це ти, Статник, попустися. – Іванка виставила перед собою руку й, перераховуючи, загинала пальці: – Ти перша з моїх подруг, у кого був секс; твої ноги довші за все моє тіло; за останні два роки я не пам’ятаю й тижня, щоб у тебе не було хлопця. – Дівчина помовчала, наче щось згадуючи, а тоді, знущаючись, додала: – Ага, ледь не забула – твоїми фотками в білизні завалений весь Інтернет, і в старших класах не знайдеш жодного пацика, який би ще не поточив над ними свого олівця.

– Фу! – Рута скривилася, затулила очі долонею, та попри це на обличчя рвалась усмішка. – Бадалян, іди в сраку!

– Тобто ти хочеш сказати, що я не маю підстав запитати? Що запитання, типу, було дурним? Необґрунтованим, ага? Якщо що, то так і говори: я ні з ким не зустрічаюся. І все! І тоді я з чистим серцем нарешті зможу заявити: я тепер як Рута Статник – теж ні з ким не зустрічаюся!

Рута раптом пригадала дзвінок від Тимофія Русецького, лікаря з відділення інтенсивної терапії.

– Ну, якщо чесно… – в очах застрибали бісики, – але це прозвучить дуже, дуже дивно.

– Уперед, здивуй мене.

– Мені телефонував анестезіолог, який відкачував мене в лікарні. Кликав на побачення.

– Твою мать! – Іванка сплеснула руками. – Статник, ти знущаєшся?

– Ні.

– Як ти це робиш? Ти навіть напівмертвою та із зашморгом на шиї примудрилася підчепити пацика! – Вона знову надто різко стулила рота, ще й кавкнула при цьому так, начебто вдавилася. – Пробач, якщо це занадто.

Рута розреготалась, уперше за багато часу, й подумала, що вже забула, коли востаннє почувалася… ну, не те щоб щасливою, а принаймні такою розслабленою.

– На тобі! – Рута показала їй середній палець. – Бачила? Заздри мовчки!

– Фу-у-ух… Ну ти даєш. – Іванка якийсь час тримала губи на замку, а тоді швидко проторохтіла: – Можна ще дещо спитати?

З того, як просів її голос, Рута здогадалася, про що буде запитання.