– Що там з Ларою, ти не в курсі?
Потоки води на шибці відкидали на Рутине обличчя тіні, що нагадували сльози.
– Ні, а що?
– Та так, питаю.
Рута звела брови на переніссі: знайшла, блін, тему для розмови. Потім відповіла:
– Випустили під заставу. Чекає на суд. Я в новинах читала.
– Вважаєш, посадять?
– Я б дуже цього хотіла. – Рута подумала про Індію, згадала Іллю, не обертаючись, похитала головою. – Але яка тепер різниця? Це щось змінить? Хіба це поверне Іллю?
– А з тобою не зв’язувалися стосовно свідчень на суді після того, як ти… – Іванка стулила рота так швидко, аж зуби клацнули. Вона досі не звикла до того, що після 23 травня спілкування з подругою може нагадувати просування мінним полем. Рута вдала, ніби нічого не помітила; вона вже змирилася з тим, що всі довкола віднині ділитимуть її життя на до та після.
– Ні. Може, вийшли на батьків і так довідалися, що я була в реанімації. Але мені – ні, ніхто не телефонував.
– Сумуєш за ним?
Рута відвернулася від вікна й зміряла подругу поглядом, яким можна було забивати цвяхи.
– Я зараз блювану.
– О, ну камон!
– Це як сумувати за фурункулом.
Іванка підібгала ноги під себе та зробила незрозумілий жест рукою.
– Ну, вибачай, але мені цікаво. Ти ж майже нічого не розповідала про ваші стосунки.
Рута зморщила носа.
– Він виявився паскудою. Хоча ще до того, як я дізналася, що Лара – мудак… – Вона помовчала, замислено втупившись у стелю. – Розумієш, це не було щось справжнє та вічне. Тобто я усвідомлюю, що в сімнадцять що завгодно може здаватися справжнім і вічним, але з Ларою… ні, навіть цього не було. Ми зустрічалися, якийсь час із ним було, типу, круто. І я, звичайно, ні на чому такому не концентрувалася, але, мабуть, глибоко в душі завжди знала, що після закінчення школи поїду з Рівного і на тому наші стосунки обірвуться. Якось так…
– Ти зараз із кимось зустрічаєшся?
ebooksa