Рута була рішуче проти, одначе знала, що сперечатися не варто.
– Ні, ма, не проти. Просто причини.
– Я так і думала.
– Ага.
– Відпочивай.
Аміна пішла, залишивши між рамою й одвірком просвіт півметра завширшки. Рута дочекалася, коли затихнуть материні кроки, після чого сіла на ліжку, закотила рукав нічної сорочки і, викрутивши голову, пильно обстежила плече. З-під пахви до дельтоподібного м’яза тягнулися схожі на опіки червоні смуги. Рута безшумно відкинула ковдру, обережно спустила ноги з ліжка й навшпиньки підступила до шафи. Стала впівоберта навпроти дзеркала, підгорнула рукав і втупилась у відображення.
Холодні мурахи поповзли спиною.
То були не опіки, а синці. Пурпурові смуги, що набрякали синявою просто на очах, складалися в чіткий відбиток долоні, дівчина навіть розрізняла крайні фаланги вказівного, середнього та безіменного пальців. Вивернувши руку так, аби бачити внутрішню частину плечового згину, Рута розгледіла продовгуватий слід від великого пальця.
Тілом прокотилася ще одна хвиля дрижаків.
Ну гаразд, під час сну вона схопила себе за руку й стиснула її так, що утворився синець. Нічого страшного, таке трапляється, хіба ні? Ось тільки щось у відбиткові, який охопив верхню частину її лівого трицепса, було неправильним. Рута піднесла праву долоню до обличчя й роздивилася. Вирішила прикласти її до синця, але перед тим іще раз глипнула на відображення у дзеркалі й раптом усе зрозуміла. Слід від великого пальця був під пахвою, відбитки інших темніли ззовні плеча: вгорі вказівний, під ним середній, потім безіменний і зрештою мізинець унизу. Рута витріщилася на синець і відчула, як нею починає тіпати. Якби вона, пустивши праву руку понад лівою, вчепилася сама в себе вві сні, то слід від великого пальця проступив би на зовнішній частині плеча, а від інших пальців – під пахвою. Якби ж, піднявши лікоть, дівчина схопилася за руку знизу, великий палець був би під пахвою, зате порядок пальців зовні плеча був би протилежним: мізинець угорі, потім безіменний, середній і вказівний.
– Цього не може бути! – Рута рвучко опустила рукав і відсахнулася від власного відображення.
Відбиток абсолютно точно був від лівої руки. Права рука – не лише Рутина, будь-чия права рука – ніколи не зробила б такого сліду. А оскільки схопити лівою рукою власну ліву руку дівчина не могла, то…
(це просто сон)
(ти кричала, не перестаючи… синіти почала від нестачі кисню)
(не драматизуй, у всіх бувають погані сни)
…чорт забирай, це що завгодно, але не просто сон!
Рута метнулася до ліжка, пірнула під ковдру й накрилася з головою. Спливло чверть години, доки вона погамувала тремтіння та показала очі понад ковдрою. До сходу сонця залишалися лічені хвилини, проте небо вже давно прояснішало. Поглядом переляканої тварини Рута обмацувала стіни своєї кімнати та відчайдушно намагалася раціоналізувати пережите. Спочатку шпалери, тепер синець. Вона справді непомітно з’їжджає з котушок? Але слід на руці – він реальний. Тоді що з нею? Що не так з її снами? І що із цим усім тепер робити? Якийсь час вона навіть зважувала слова матері про психолога, але зрештою лише скривилася. Психолог? Серйозно? Якась хрінь уві сні схопила її так, що після пробудження на руці виднівся велетенський синець. І психологи це якось пояснять? Зможуть зарадити?
Рута почувалася знервованою, приголомшеною та розгубленою, однак усі її почуття поволі затьмарював страх. Дівчина боялася навіть кліпнути. Щойно її починало хилити на сон – чи то пак щойно Руті починало здаватися, ніби її хилить на сон, – вона вгороджувала зуби у передпліччя.
Рута заплющилася тільки раз – коли Аміна зазирнула до кімнати переконатися, що з нею все гаразд, – але й тоді не припиняла під ковдрою дряпати нігтями скусані руки. Щоби бодай випадково не задрімати.
48
ebooksa