Рута роззулася й, попри те що не раз бувала в цій квартирі, ніяково роззирнулася.
– А ти як? Що нового?
Іванка махнула рукою.
– Та норм. Весь день тюленем провалялася. Думала, ти раніше прийдеш.
– Я… – Рута застигла із роззявленим ротом, не знаючи, що відповісти.
Подруга врятувала ситуацію:
– Їсти будеш?
– Ні.
– Може, хоча б яблуко?
– Ну давай.
Іванка звернула до кухні, взяла два яблука та простягнула одне Руті. Потім дівчата подалися до Іванчиної кімнати, посеред якої лежав не до кінця напомпований повітрям надувний матрац.
– Це що? – надкусивши яблуко, кивнула на матрац Рута.
– Це для тебе. – Іванка підняла з підлоги приєднаний до матраца ручний насос і, тримаючи яблуко в зубах, узялася качати повітря, але, натиснувши важіль з десяток разів, випросталася й запитала: – Допоможеш? Попрацюєш руками?
Рута глянула на неї так, наче подруга запропонувала їй потримати в руках змію.
– Ти хочеш, щоб я спала тут? На підлозі? – Шматок яблука в роті перетворився на просякнуту водою паперову грудку.
– Не обов’язково на підлозі. – Іванка сіла на ліжко. – Я можу лягти на матрац. Просто тут, – вона провела долонею по ковдрі, – ми обоє не помістимося.
Рута повела очима в бік спальні Іванчиних батьків.
– Твої ж батьки поїхали, так?
На мить сяйливі Іванчині очі зблякли.
– Поїхали.
ebooksa