Доки світло не згасне назавжди

22
18
20
22
24
26
28
30

– Я хочу дізнатися, як усе трапилося. В якому стані мене привезли? Що ви робили, щоб урятувати мене? Наскільки близько я була від того, щоб померти? Зі мною зараз відбувається дещо дивне, і я хочу розібратися, ну, типу, хочу зрозуміти, що із цим робити.

Голос Тимофія став напружено-уважним:

– Дещо дивне?

– Так.

– Аміна Темирівна знає про це?

Рута зітхнула.

– Ні.

– Чому?

Дівчина взялася терти пальцями перенісся. До чого це все?

– Це не пов’язано з моїм фізичним станом. Не зовсім пов’язано. Тобто… я не розумію. Мені треба дещо з’ясувати, думаю, що це важливо, але це реально довго пояснювати. І тому я хотіла б зустрітися.

– Зустрітися зі мною? – перепитав він.

Рута закотила очі: не тупи!

– Так, із вами.

Русецький якийсь час не озивався. Коли заговорив, його голос ледь помітно вібрував від хвилювання. Начебто не до кінця натягнута басова струна.

– Кав’ярня «Фіка» в готелі «Оптима». Згодиться?

– Звісно.

– За годину? Півтори?

– Як вам зручніше.

– Окей. – Він помовчав, щось зашаруділо, напевно, дивився на годинник. – Тоді об одинадцятій у «Фіці».

55