Русецький відповів після четвертого гудка.
– Я слухаю.
Рута кашлянула. Вона не знала, як із ним вітатися: банальне «привіт» – надто розв’язно, а «добрий день» – дуже вже офіційно. Тож дівчина коротко повідомила:
– Це Рута.
Із динаміка вилетів кумедний звук, щось середнє між зітханням і натужним покректуванням. Так ніби Русецький підіймав важезну штангу й водночас намагався не розсміятися. Те рохкання швидко урвалося, але, схоже, відповідати він не квапився, і Рута, ще раз нервово кашлянувши, мовила:
– Алло?
– Я тут, – Русецький наче вдавився кісточкою.
– Я не надто рано? Я вас не розбудила? Це Рута, пам’ятаєте? Рута Статник.
– Я вас слухаю, – голос вирівнявся.
Тепер уже Рута замовкла. Уся ця ідея раптом здалася їй геть безглуздою. Про що з ним розмовляти? Пом’явшись, вона все ж сказала:
– Ми можемо зустрітися?
Пауза.
– Е-е, навіщо?
Розмова буксувала.
– Я… – дівчина остаточно розгубила всю рішучість, – хочу поговорити.
– Про що?
Рута враз розлютилась і вже смикнулася перервати зв’язок, проте за останні кілька днів усередині неї немовби вичерпався матеріал, який іще міг горіти, тож роздратування згасло так само швидко, як і спалахнуло. Рута з неочікувано гострим відчаєм збагнула: якщо Тимофій зараз виб’є, їй більше не буде до кого звернутися. Після чого розпачливі слова самі злетіли з язика:
– Мені більше нема з ким поговорити. Будь ласка.
– Що сталося?
Руті вчулася в його запитанні якась подоба занепокоєння, хоча після розчарування в Ларі вона більше не покладалася на здатність угадувати чоловічі емоції за тембром голосу. Кілька секунд дівчина хапала ротом повітря, а тоді її прорвало:
ebooksa