Анна глипнула на неї з дивним безсиллям у погляді та проказала:
– Все складно.
– Авжеж складно, – дівчина пустила очі під лоба.
– Не злись. Тобто я все розумію, ти маєш підстави злитися. – Анна на кілька секунд заплющила очі, а тоді, випроставшись, заговорила натренованим учительським голосом: – Ну гаразд. Перше. Реальність – це дещо значно більше за те, що ми бачимо чи сприймаємо за допомогою органів чуття. Друге. Людський мозок – значно складніший орган, аніж нам здається. І третє – це, мабуть, прозвучить банально – я не вчителька біології. Тобто, – вона зам’ялася, – не зовсім учителька.
Останнє прозвучало немовби репліка з дешевої космоопери, і Рута скептично вигнула брову.
– А хто тоді?
Цього разу голос дівчини видався Анні дуже вже глузливим, і вона вишкірилася, задерши верхню губу. Втім уже за мить погамувала себе, прибравши чи не байдужого вигляду.
– Історія дуже давня й заплутана, – мовила вона, – і я не уявляю, за яку нитку смикнути першою. Тому ти мусиш вислухати мене, не перебиваючи. Набратися терпіння й повірити, що врешті-решт я все поясню й ти отримаєш відповіді на всі запитання. Ну, майже на всі.
«Навряд чи», – подумала Рута, проте кивнула.
До них підійшов бариста та розставив на столику їхні замовлення. Жінка дочекалася, поки хлопець відійде – достатньо далеко, щоб їй не доводилося стишувати голос, – і почала:
– Насправді за освітою я медик. Навчалася на медичному факультеті № 1 у НМУ[18], три роки проходила інтернатуру за спеціальністю «Загальна хірургія» на базі однієї з міських лікарень Києва, потім іще рік за спеціальністю «Нейрохірургія». Дві тисячі дев’ятого вступила до ординатури Інституту нейрохірургії імені Ромоданова. Ординатура – це як аспірантура, лише у медиків. Тобто я займалася більше наукою. – Рута мугикнула, і Анна продовжила: – Мій керівник, професор Назаренко, досліджував страх. Не лише він, звісно, то був великий міжнародний проект, у якому брали участь Німеччина, Швеція та Італія. До нашого Інституту постійно приїжджали інтерни та професура із цих країн. На той момент, коли я долучилася до групи, німці вже локалізували нейронний ланцюг з негативним зворотним зв’язком, відповідальний за контроль страху в людини. – Помітивши, як щось начебто обсипалося в Рутиному погляді, жінка пояснила: – Нейронний ланцюг з негативним зворотним зв’язком – це коли нейрон-збудник активує гальмівний нейрон, який гасить збудження нейрона, що його активував.
– Стоп. – Дівчина мотнула головою. Якась абракадабра. Вона взагалі не була певна, що останні слова прозвучали українською. – Я вас не розумію.
Анна посмикала пальцями мочку вуха.
– Ну дивись. У мозку є чимало нейронних ланцюгів, які відповідають за різноманітні емоції чи реакції. Окремі з них після початкового подразнення здатні підтримувати самі себе у збудженому стані. Нейрон А активує нейрон Б, який знову активує нейрон А. Це нейронний ланцюг із позитивним зворотним зв’язком. У ланцюгах із негативним зворотним зв’язком усе навпаки: нейрон А активує нейрон Б, який гальмує нейрон А. – Вона хильнула кави. – Ну, уяви, ніби тебе щось несподівано злякало. Наприклад, схожий на постріл гучний звук. Яка твоя реакція? Ти сіпнешся, різко повернешся до джерела звуку, в тебе спітніють долоні та пришвидшиться серцебиття. Але коли, роззирнувшись, ти не побачиш нічого загрозливого, емоційне збудження швидко вляжеться. Це означає, що всередині твоєї голови є нейронний ланцюг, який за відсутності явної зовнішньої загрози відразу нівелює страх. Якби його не було, один раз злякавшись, ти б довго не могла заспокоїтись. – Жінка зробила ще ковток. – Уявляєш, як це? Хтось поруч гучно чхнув, а ти після того весь день ходиш на ватяних ногах, із тремтячими руками, із серцем, що вискакує з грудей, і тиском під двісті.
Рута кивнула, але якось невпевнено. Анна Чорнай правила далі:
– А уяви – такі люди існують. Люди з порушеннями в роботі нейронних ланцюгів, які в нормі забезпечують відчуття безпеки та благополуччя, або з неробочими нейронними ланцюгами, які гасять відчуття страху, постійно страждають через нічим не спровоковані тривогу та неврози. Ось цим ми й займалися. Колеги з Німеччини з’ясували розташування нейронного ланцюга з негативним зворотним зв’язком, який долає страх, а ми вже далі думали, на що ще він реагує та що з ним можна зробити. – Вона допила другу чашку кави. – Яка кінцева мета? Розроблення препаратів для боротьби із посттравматичними стресовими розладами, набутим страхом і всяким таким. Цей ланцюг, до речі, виявився в смугастому тілі, і я на прикладі щурів вивчала, з якими нейромедіаторами зв’язуються його синап…
«Воу, воу», – підняла Рута долоню.
– Смугасте тіло?
Анна зміряла її чи то роздратованим, чи то стомленим поглядом і промовила:
– Так, смугасте тіло.
ebooksa