Перед тим як порівнятися з хлопцем, вона дістала з кишені телефон, кілька секунд розглядала власне мутнувате відображення на екрані, а потім, затиснувши бокову кнопку, вимкнула його.
64
Квартира Русецького знаходилася на першому поверсі панельного будинку за номером вісімдесят три на Київській, хоча вікна виходили на Костромську та парк перед Пагорбом Слави.
Тимофій відімкнув вхідні двері й пропустив Руту вперед. Ледве за ним зачинилися двері, дівчина озирнулась, і вони витріщилися одне на одного. Рута – з настороженим сумнівом, хлопець – сконфужено. Спливло секунд п’ять, доки Тимофій мовив:
– Ну, проходь.
Квартира була двокімнатна. Рута зняла босоніжки та ступила до першої, більшої кімнати. Меблів – мінімум. Ліворуч попід стіною стояв розкладний диван, такий великий, що на ньому за бажання помістилося б троє. Дівчина відзначила дерев’яні бильця завширшки сантиметрів тридцять і перевела погляд на вузьку шафу для одягу, що височіла навпроти.
Під вікном розташовувався розкладний письмовий стіл. Поряд нього до стіни ліпилася завалена книжками консольна поличка. Ліворуч від шафи був прохід до меншої кімнати, а праворуч від вікна – двері на балкон. На балконі дівчина помітила велосипед і, наблизившись упритул до дверей, узялася його розглядати.
З-за спини долинув голос Тимофія:
– Я мушу притримувати однією рукою двері, тому щоразу, коли заношу велик, кермо дряпає стіну. – Він начебто просив вибачення.
Рута спершу не зрозуміла, про що йдеться, а потім зауважила на стіні збоку від балконних дверей смугу облупленої штукатурки.
Розвернувшись, дівчина побачила грандіозний плоский телевізор на стіні.
– Ого, – не стрималася, – він величезний… Я про плазму.
Тимофій лише махнув рукою:
– Це батьки подарували. Я майже не користуюся ним. Навіть не знаю, які там канали.
– То нащо він тут?
– Я під’єднав його до Інтернету й іноді вмикаю баскетбол. Ну, НБА.
– А… – Рута пройшла повз шафу й зупинилася перед другою кімнатою. – А тут що?
Усередині виявилося порожньо. Голі, ретельно поштукатурені стіни, й більше нічого.
– Нічого, – відповів хлопець. – Тобто там тільки тренажер, орбітрек. Я сам живу, і ця кімната ніби як не потрібна, то я її відвів під спортзал, типу, гантелями помахати, від підлоги повідтискатися, ну, всяке таке…
– Ок. – Рута байдуже стенула плечима, а потім стала до хлопця лицем і подивилася йому просто в очі. – Я з тобою не спатиму.
ebooksa