– То починай. На що чекаєш?
Він рушив до столу, але на півдорозі зупинився. Хлопець зненацька подумав, що Рута може померти, навіть якщо він усе зробить правильно.
– Якщо щось станеться… – і заглух.
«Знову за своє», – скривилася дівчина.
– Якщо щось станеться, просто покинеш мене тут. Ніхто нас не засік, ти мене не знаєш, усе гаразд. – Він покивав із якимось недоречним запалом. Рута додала: – Тільки видали мої фото.
Тимофій почервонів і повернувся до комп’ютера. Активував свій смартфон, провів пальцем по екрану та зазирнув у інструкцію. Після вибору мішені під зображенням мозку ставала доступною раніше неактивна кнопка «SRS» (скорочення від stereotactic radiosurgery[31]). Хлопцеві губи стислися в бліду риску. Він навів указівник миші на літеру «R» і натиснув ліву кнопку. Відкрилася панель із налаштуваннями. Русецький ковзнув по ній поглядом і зупинився на пункті, про який читав у інструкції. Перемикач між двома параметрами:
● ІНАКТИВАЦІЯ ТКАНИН (I)
◦ ЗНИЩЕННЯ (D)
Наразі активним був перший – «Інактивація», який означав: вибрану мішень буде опромінено порівняно меншою дозою, що призведе до повільного рубцювання тканин упродовж певного часу. Хлопець розумів: це не Рутин варіант, і, повівши мишею, перемкнувся на «Знищення».
Тієї самої миті в рядку стану під тривимірною моделлю мозку вигулькнув напис:
ЗАЧЕКАЙТЕ, ТРИВАЄ ПЕРЕНАЛАШТУВАННЯ…
А з-за правої бокової лапи з тихим електричним дзижчанням висунулася рука-маніпулятор із прямокутним, завбільшки з коробку для взуття блоком на кінці. З блоку вистромлювався пластиковий стержень півдециметра в діаметрі з химерним потовщенням у основі. Роботизована рука наблизилася до Рутиної голови й, немовби прицілюючись, почала водити стержнем над тім’ям і за вухами.
Дівчина, скулившись, стежила за коробкою очима.
– Так має бути? – прошепотіла вона.
– Так. – Насправді Тимофій не знав. – Програма моделює хід променя. Ця лапа рухатиметься довкола твоєї голови, опромінюючи пухлину з різних позицій.
«Не пухлину, – нагадав сам собі, – у неї немає пухлини».
А тоді подивився на Руту:
– Ти віриш, що це допоможе?
На якусь мить дівчина стиснула потріскані губи. Хотіла відповісти «так», але боялася, що Тимофій розчує в її голосі фальш і не наважиться. Зрештою, ледь ворухнувши губами, зронила:
– Не знаю.