…світло згасло, а в ніздрі вдарив запах паленого. Апарат для променевої терапії просів і похилився, неначе корабель, що ось-ось потоне. У відблисках лихих бузкових сполохів, які прорізували темряву, Рута помітила, що пластиковий кожух апарата помутнів, його поверхня стала зернистою, мов наждачний папір.
«Ні!»
Дівчина спробувала підвестися, проте ремені, якими Тимофій зафіксував її плечі та голову, не пускали. Вона почала вивільняти руки, щоб відстебнутися, коли кілька слизьких холодних долонь притиснули її до крісла. Рута заквилила, засовала ногами й замотала головою, намагаючись хоча б скинути фіксатор з підборіддя.
«Не займайте мене! Я не хочу помирати!»
Праворуч і трохи позаду пролунало шипляче поклацування. За мить клацання звучало вже звідусіль, дівчину обступили темні постаті. Дрібне постукування, що вихоплювалося з їхніх роззявлених ротів, гучнішало та звучало так часто, що зливалось у розсерджене комашине дзижчання, від якого Руті зводило зуби. Вирячкуваті, помережані звивистими патьоками очі блищали так, начеб усередині голів, що посхилялися над нею, палали багаття. Дівчина відчула, як пальці з обламаними нігтями хапають її, залишаючи глибокі подряпини на шкірі живота, грудей і стегон.
Рута істерично заверещала, хвицнула ногами, вигнула спину, силкуючись висковзнути з-під ременів, однак істоти тримали її міцно. Дівчині здавалося, ніби плоть поміж її ребрами не витримує напруження, рветься, що крізь ті розриви витікають жалюгідні рештки повітря, які їй вдавалось утримувати в легенях, а натомість в охоплені полум’ям нутрощі прослизає задушлива мертвотна чорнота. Вона задихалася. Лячно хриплячи, Рута закусила губу й засіпалася в судомах.
105
Лясь!
Рута розплющила очі. Тіло дугою вигнулося над кріслом: п’яти впирались у підставку для ніг, потилиця – у підголівник. З-поміж зціплених зубів вилітала піна. Дівчина смикнулась, і м’язами прокотилася судома. Така сильна, що Рута неголосно скрикнула, а наступної миті тіло раптово – мовби хтось крутнув якийсь вимикач – розслабилось, і вона безсило розпласталася на кріслі.
Над нею, важко дихаючи, нависав Тимофій. Його очі ледь не вилазили з орбіт, а тіло подриґувало. Він нервово потирав пальцями ліве зап’ястя. Відчувши, як палає права частина обличчя, Рута здогадалася, що хлопець заліпив їй ляпаса. Мабуть, навіть не одного.
– Бляха, – процідив крізь зуби він.
– Я заснула? – не своїм голосом прошелестіла Рута.
– Бляха, – ошелешено повторив хлопець.
– Що було?
Він похитав головою.
– Я ще такого не бачив. Ти захрипіла, а потім… таке враження, наче… наче з тебе хтось на моїх очах почав висмоктувати нутрощі. Ти була неначе комаха, від якої ось-ось залишиться сама оболонка.
Рута витріщалася на Тимофія сухими від переляку очима. Боялася навіть кліпнути, щоб знову не провалитись у сон. Ковтнувши, вона краєм ока глянула на монітори за його спиною.
– Ти розібрався з цією штукою?
Тимофій покрутив головою, нібито не розуміючи, про що вона запитала, потім глухо відповів:
– Так.