– Я не знаю. Я не радіолог. Навряд чи вб’є. Я впевнений, ця штука сфокусує промінь так, щоб він завдав якомога меншої шкоди іншим тканинам. Але, Рут, сто греїв, – він аж присвиснув, – це реально багато.
– Чим це мені загрожує?
– Побічні ефекти…
– Які?
– Ну, від випадіння волосся до…
Рута недослухала:
– Начхати! Я не можу чекати сорок сеансів. Якщо це тільки не пропалить дірку в моїй голові, забий і став максимум. Я не в тому стані, щоб перейматися побічними ефектами.
Тимофій однаково вагався:
– Поставлю п’ятдесят. І не сперечайся.
Рута вперла погляд у стелю та зціпила зуби.
– Добре. – А потім, краєм ока вловивши, як голова анестезіолога сховалася за комп’ютерним монітором, запанікувала: – Чекай! Чекай!
Тимофій звів очі над монітором.
– Що?
– Я щось відчую? – промовила дівчина.
– Не знаю.
– Буде боляче?
– Навряд. Мозок – єдиний орган без больових рецепторів. Він не може водночас приймати й опрацьовувати сигнали болю.
Рута махнула кистю.
– Тоді починай.
Він навів курсор на кнопку «Почати», проте натиснути не встиг. Рута знову засмикалася.