– Стій! Як довго це триватиме?
– В інструкції написано, що зазвичай сеанс триває п’ятнадцять хвилин. Не більше як півгодини.
– Ага. Зрозуміла. То скільки?
– Я виставив п’ятнадцять.
– Став тридцять.
– Ні.
– Добре. Хай буде п’ятнадцять. Тільки говори зі мною. Не дай мені заснути.
Хлопець востаннє пробігся очима по цифрах на панелі налаштувань.
– Готова?
– Так.
Рута різко вдихнула повітря, наче для крику.
Тимофій нервово провів язиком по губах. Вказівний палець ліг на ліву кнопку миші.
– Старайся не рухатися, лежи спокі…
Клац.
І темрява.
Епілог
106
Рута розплющила очі, збагнула, що лежить на ліжку у своїй кімнаті, й різко сіла. Вона пам’ятала все до тієї миті, коли Тимофій запустив апарат, а потім спогади обривалися. Абсолютний провал. Упродовж хвилини серце неспокійно вистукувало, але зрештою дівчина заспокоїлася та невпевненим поглядом обвела кімнату: чорні стіни, хрумка постільна білизна, безладна купа одягу (і її, й Інді) на бильці крісла. Потім узяла до рук телефон і глянула на екран. 9:19. Відклала телефон, за мить знову схопила та ще раз активувала. Індикатор у верхньому правому куті вказував, що батарея заряджена на 96%.
Дивно. Дев’ята ранку, а телефон майже повністю заряджений.
Рута сповзла з ліжка, підкралася до вікна та підняла жалюзі. Синє небо, тіні. Подвір’я безлюдне, але на вигляд як завжди: кілька автомобілів, чийсь велосипед під під’їздом. Нічого особливого.