Ще коли Рута була зовсім маленькою, Григір літніми вечорами часом вибирався з доньками на прогулянку. Як правило, вони йшли до парку біля Палацу дітей та молоді, й там, якщо вечір був безхмарний, сідали на траві, чекали, доки стемніє, після чого батько показував і називав донькам сузір’я. Переважно, звісно, пояснював Індії – Рута, ще надто мала, нічого не розрізняла в темному небі, та обом дівчатам було цікаво. Так, що ще довго після того, як такі прогулянки припинилися, вони сідали вечорами на підвіконня, на яке Рута зараз заклала ноги, й вишукували візерунки в розсипі зірок над притихлим містом. До того часу Інді встигла забути все, що чула від батька, тож сестри вибирали скупчення зір, яке їм подобалося, вирішували, на що воно схоже, та придумували йому нову назву. Замість Оріона, Кассіопеї, Великої Ведмедиці на їхньому небі були М’ясорубка, Тарган, Квітковий Горщик і Маленький Підсвічник.
Рутин погляд ледь змістився та сфокусувався на екрані.
– Це так давно було. – Вона глибоко вдихнула. – Я вже й не пригадаю, коли ми востаннє разом дивилися на зорі.
– Ага. – Інді звідкілясь видобула пакунок із солоними крекерами. Розірвала його й закинула кілька до рота.
– Ти чим там хрумтиш?
– Крекери.
– Я теж хочу, – набурмосилась Рута.
– Перетопчешся.
Також збагнувши, що неправильно повелася з сестрою, Рута тихо сказала:
– Пробач за те, як я зреагувала. Я рада за вас. Чесно-чесно.
Інді махнула рукою, мовляв, пусте.
– Я сама винна. Не треба було все так одразу вивалювати.
Рута вирішила змінити тему:
– Щось читаєш зараз?
Вона не забула, що в сестри сесія, але воліла перемкнутися на щось знайоме й не таке дражливе, а книжки за останні роки стали однією з найулюбленіших тем.
Інді картинно застогнала.
– Підручник із фармакології.
– Бідося.
– Перед сесією встигла закінчити Ремарка.
Перед тим Інді проковтнула Стейнбека, а до нього – Фолкнера, тож Рута з погано прихованими нотками занудства в голосі бовкнула: