— Ну, таки не щодня, — відказав я.
— Не щодня, але все ж…
Софі кашлянула, не те щоб вона нудилася в нашій компанії, але її вабили останні промені сонця в садку.
Вона була певна, що знайде дорогу сама, треба ж лише йти весь час прямо? «До того ж я приєднаюся до твоєї мами», — сказала вона, йдучи.
Люк зачекав, поки вона піде й присвиснув.
— А ти часу не марнуєш, поганцю. Я б теж хотів учитися щось іще робити, — зітхнув він.
— Знаєш, медичний — зовсім не «Луна-парк».
— Робітниче життя теж. Зрештою ми обоє носимо на роботі білі халати. Це ще одна риса, яка нас єднає.
— Ти щасливий? — поцікавився я.
— Я працюю разом із батьком, не завжди це легко, але я вчуся ремесла. Я починаю заробляти на життя й бавлю сестричку, вона, до речі, підросла. Графік у пекарні щільний, але я не можу поскаржитися. Мені здається, що я таки щасливий.
«Утім пристрасть, яка колись горіла у твоїх очах, як мені здалося, згасла. Мені здалося, що ти ображаєшся, що я поїхав, а тебе покинув».
— Може, проведемо вечір разом? — запропонував я.
— Твоя мама не бачила тебе багато місяців, і куди ти подінеш свою подружку? У вас це давно?
— Не пригадую, — відповів я Люкові.
— Не пригадуєш, відколи ви кохаєтесь?
— Ми з Софі, — радше, закохані друзі, — пробурмотів я.
Насправді ж я був неспроможний пригадати, коли ми вперше поцілувалися. Вона поцілувала мене в губи, коли якось ввечері я зайшов прощатися після чергування. Треба запитати в Софі, чи вважає вона це нашим першим поцілунком.
Ще якось ми гуляли по парку, я пригостив її морозивом, і коли я знімав пальцем з її губи шматочок шоколаду, вона мене поцілувала. Можливо, тоді наша дружба звернула в інший бік. Невже так важливо, коли це сталося вперше?
— У вас це серйозно? — запитав Люк. — Я маю на увазі довготривалі стосунки, даруй, якщо це питання нескромне., — вибачився він одразу.
— З нашими клятими чергуваннями, — відказав я, — нам рідко коли вдається провести разом бодай два вечори на тиждень.
ebooksa