— А що може бути інтимніше за це? Я тобі сотні разів розповідала про своє життя, сотні разів ти мене слухав, а про себе нічого не розповідав. Сьогодні ввечері я ніби трохи надолужила згаяне.
Зійшов місяць. Софі зауважила, що він повний.
Я звів голову й подивився на дах. Шифер блищав.
— Ходімо, — потягнув я її за руку, — тільки тихо.
Коли ми піднялися на горище, я сказав Софі пригнутися й пробратися між завалами. Коли ми дісталися слухового вікна, я її поцілував. Ми довго дослухалися до тиші, що огортала нас.
Зрештою Софі здолав сон. Зачиняючи ляду, вона мені сказала, що, якщо моє ліжко виявиться замалим, я можу прийти спати до неї.
У будинку все стихло. Я відкрив одну з картонних коробок і, порпаючись у дитячих скарбах, відчув щось дивне, ніби руки в мене зменшилися, ніби до мене повернувся давно забутий світ.
По підлозі горища ковзнули перші промені місяця.
Я випростався й ударився головою об балку, що повернуло мене до дійсності, але переді мною з’явилася тінь, яка витягувалася, тонка, ніби олівець. Вона залізла на валізу, мені здалося, ніби вона там усілася. Вона дивилася й чекала, щоб я заговорив перший.
Я не здавався.
— То ти все-таки приїхав, — мовила вона. — Я рада, що ти повернувся, ми чекали на тебе.
— Ви на мене чекали?
— Атож, ми знали, що рано чи пізно ти повернешся.
— Ще вчора я не знав, що буду тут сьогодні ввечері.
— Гадаєш, що ти тут випадково? Ми послали до тебе дівчинку, яка гралася в класики. Ти був потрібний нам.
— Хто ти?
— Мене обрали делегаткою. Навіть тепер, коли учні пороз’їжджалися, ми й далі спостерігаємо за вами, ми, тіні, старіємо не так швидко.
— Що вам від мене треба?
— Скільки разів він витягав тебе з пазурів Маркеса? Пригадуєш, як він розраджував твою самотність жартами й сміхом? Пригадуєш, як ви разом ішли зі школи, ті години, які ви проводили разом? Адже він був твоїм найкращим другом?
— Чому ти мені це кажеш?
ebooksa